Незаконність відступлення прав вимоги кредиту фізичній особі.

Недійсність договору про відступлення вимоги кредиту  фізичній особі.

Незаконність відступлення прав вимоги кредиту фізичній особі.

НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ ПРО ПЕРЕДАЧУ ПРАВ НА КРЕДИТНИЙ БОРГ ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ.

Деякі фінансові компанії практикують відступлення прав вимоги повернення кредиту фізичній особі за кредитними договорами, де первісним кредитором був банк-іпотекодержатель. При цьому легально діюча фінансова компанія діє в тандемі з «сірою». Перша передає права вимоги, придбані у банку, «сірій», а остання передає права зацікавленій фізичній особі. Після цього зацікавлена особа заявляє вимоги про стягнення кредиту до первісного боржника.

В статті йдеться про незаконність відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи як нового кредитора.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦКУ).

Відповідно до частини першої ст. 24 Закону «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Положення ч. 1ст. 1083 ЦКУ регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 1083 ЦКУ).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У ст. 1077 ЦКУ зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ – ЛИШЕ З ФАКТОРОМ-ФІНАНСОВОЮ УСТАНОВОЮ

Зі ст.ст. 1077, 1079 ЦКУ та ч. 5 Ст. 5 Закону «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦКУ).

Оскільки факторинг є фінансовою послугою, то вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Вказана норма передбачає правило, за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ч. 1 та 2 ст. 7 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 р. №909/968/16 дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

ФІЗИЧНА ОСОБА У БУДЬ-ЯКОМУ СТАТУСІ НЕ НАДІЛЕНА ПРАВОМ НАДАВАТИ ФІНАНСОВІ ПОСЛУГИ

У постанові від 31.10.2018 р. №465/646/11 ВП ВС зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише банками або іншими спеціалізованими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦКУ, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Відтак, оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (ч. 2 ст. 1083 ЦК України) та наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (ст. 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Якщо за договором про відступлення прав вимоги від фінансової компанії права передаються фізичній особі, то відбувається заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Фактично сторони спірних договорів (фінансові компанії та фізичні особи-нові кредитодавці) укладають ряд угод, завдяки яким здійснюють перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, то фінансові компанії задіюють спосіб переходу формально начебто правильний, але за змістом такий, що приховує дійсні протиправні наміри сторін.

Крім того, нерідко за договорами про відступлення прав вимоги сторони встановлюють, що загальний розмір заборгованості первісного боржника за кредитним договором на момент укладення договору відступлення становить необгрунтовану суму, тоді як одна з фінансових компаній уже встигла реалізувати звернення стягнення на іпотечну нерухомість, внаслідок чого кредитна заборгованість вже була анульована. Тобто, на час укладення спірного договору про відступлення прав вимоги у фізичної особи боржника відсутні боргові зобов`язання перед фінансовою компанією. Це є укладенням договору з завідомим порушенням прав боржника й за зловмисним наміром спричинити останньому збитки.

У справі №206/4841/20 банк продав право вимоги кредиту фінансовій компанії, остання - фізичній особі, а ця особа звернула стягнення на майно й продала його іншій фізичній особі. Позичальник  подав позов до останнього набувача про витребування в нього нерухомості, зокрема, на підставі того, що фізична особа не може набути прав за кредитними та іпотечними договорами і відповідно звернути стягнення на предмет іпотеки за ними. Позивач заявляв, що договір відступлення є договором факторингу та фізична особа не може набути право вимоги за кредитним договором. Нижчестоящі суди відмовили в позові, вважаючи, що фізособа могла бути кредитором за кредитним договором.

Розглядаючи цю справу, Велика Палата у постанові від 08.11.2023 врахувала правову позицію у постанові від 08.08.2023 №910/8115/19 (910/13492/21), за якою договір з відступлення права вимоги не є факторингом, якщо у ньому відсутні ознаки фінансування однієї особи іншою під відступлення права вимоги. Тобто, якщо ціна договору менша розміру отриманого права вимоги, то договір не обов’язково є факторинговим без інших притаманних такому договору ознак. Тому, у цій частині не знайдено підстав для визнання недійсним договору відступлення вимог.

Право вимоги за кредитним договором може набути лише фінансова установа з відповідною ліцензією або банк (бо надавати такі кредити можуть лише вказані ліцензовані особи, ВПВС від 31.10.2018 №465/646/11). ВП у справі №206/4841/20 підтримала цей підхід і дійшла висновку, що позаяк фізична особа не могла набути право вимоги за кредитним банківським договором, то як наслідок не могла набути й права за акцесорним договором іпотеки (на звернення стягнення на предмет іпотеки). Велика Палата згідно свого висновку щодо належного способу захисту (№914/2350/18(914/608/20) від 21.12.2022) погодилася з витребуванням нерухомості у останнього власника без скасування рішення про державну реєстрацію.

НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ ПРО ВІДСТУПЛЕННЯ ВИМОГИ КРЕДИТУ ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, договір відступлення прав вимоги від фінансової компанії до фізичної особи, укладений з зазначеними порушеннями закону,  підлягає визнанню недійсним за позовом кредитного боржника - іпотекодавця.

Можливість передачі прав кредитора за кредитним договором виключно фінансовій компанії є чинною лише для банків з несумнівною платоспроможністю. Якщо банк перебуває в процесі виведення з ринку і права вимоги продає фонд, то кредит може придбати будь-яка особа (не фінансова установа); в такому випадку відсутність ліцензії не є підставою для визнання договору недійсним (див. висновок ВПВС від 16.03.2021 у справі №906/1174/18).

У разі відступлення банком права вимоги за кредитною та іпотечною угодами фізичній особі, в результаті чого остання зареєструвала право власності на предмет іпотеки  і відступила його на користь третьої особи, іпотекодавець як власник нерухомості може звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача. При цьому не вимагається визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, незаконним і скасовування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві (ВП ВС 08.11.2023 №206/4841/20).

ВИРІШЕННЯ КРЕДИТНИХ ТА ІПОТЕЧНИХ СПОРІВ
НАДІШЛІТЬ ВАШ ЗАПИТ ОНЛАЙН

Про оподаткування й бухоблік відступлення права вимоги й отримання боргу - у цій статті.

Щодо послуг адвоката з іпотеки - за цим посиланням.

Про повернення позичальникові нерухомості, стягненої банком у власність за ст. 37 - за цим покликанням.

Щодо повернення квартири, стягненої за борги чи при несплаті позики - у цьому матеріалі.

Про вирішення кредитних спорів - на цій сторінці.

Щодо юридичного захисту при рейдерському захопленні нерухомості - за цим покликанням.

Щодо припинення поруки за запезпеченим іпотекою кредитом - читайте за посиланням.

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат з судового супроводу бізнесових і податкових спорів, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
Тел. +38 (050) 719 10 16
E-mail: info@fides.com.ua
Лист:  Viber  Telegram  WhatsApp

581
Ваша оцінка сторінки:
Середнє: 5 (1 голос)