Витребування майна з чужого незаконного володіння.

Спори про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Витребування майна з чужого незаконного володіння.

ПРАКТИЧНІ ПИТАННЯ СПОРІВ ПРО ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА З ЧУЖОГО НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ.

За змістом статей 317, 318 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Також, ст. 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому, ст. 16 ЦК України встановлює право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння як на підставі недійсного договору так і при відсутності договору (наприклад за підробним документом при рейдерському захопленні).

Правовий аналіз положень ст. 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

За своєю правовою природою витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикація) є ефективним способом захисту свого майнового права, що має речово-правовий характер. Оскільки він застосовується у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Така правова позиція викладена у постановах ВС від 30.08.2019 у справі №914/970/18, ВСУ у справі №6-2161цс16 від 02.11.2016.

За ст. 387 ЦКУ власник може витребувати майно від особи, яка ним заволоділа, і в якої воно фактично знаходиться і є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна від особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді в неї відсутнє, не може бути задоволений (п. 19 постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014 №5 "Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав".

ПОЗОВНА ДАВНІCТЬ ДЛЯ ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА В ПОРЯДКУ СТ. 388 ЦКУ

Для визначення позовної давності за вимогами про витребування майна від добросовісного набувача та початку перебігу такої позовної давності, слід звернути увагу на судову практику, а саме на постанову Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, згідно якої правова позиція Верховного Суду полягає у наступному.

Так, за статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі N 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення ст. 267 ЦК України.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, позаяк сторона зобов'язана довести обставини, на які вона посилається, а Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

При цьому суд зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов'язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон, також, не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі N 914/3234/16.

У наведеній постанові від 26.11.2019 справі N 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №711/802/17 та від 06.06.2018 у справі N 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦКУ відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Крім цього, позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві; до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову ВПВС від 24.05.2019 №523/10225/15-ц).

ПІДСТАВИ ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА ВІД ДОБРОСОВІСНОГО НАБУВАЧА

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому частина друга цієї статті визначає, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Так ст. 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. При цьому коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині 3 цієї статті наведено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Для правильності застосування цієї статті потрібно для себе чітко розмежовувати поняття добросовісного набувача від недобросовісного, оскільки ці два терміни мають істотну різницю.

Володілець визнається добросовісним, якщо здобуваючи річ, він не знав і не повинен був знати про те, що відчужувач речі не має права на її відчуження. У випадку, якщо володілець речі знав чи повинен був знати, що здобуває річ в особи, яка не мала права на її відчуження, він вважається недобросовісним.

При цьому важливим є те, що для визнання набувача недобросовісним необхідно встановити намір чи грубу необережність, що встановлюється, виходячи із презумпції добросовісності набувача.

Виникнення права власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При цьому наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Підтвердженням наведених аргументів є Постанови ВС від 06.02.2019 № 203/1796/16-ц, від 30.08.2019 № 914/970/18.

ЕФЕКТИВНИЙ СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРИ ВИТРЕБУВАННІ МАЙНА З НЕЗАКОННОГО ВОЛОДІННЯ

На думку суддів Верховного суду, викладеній у постанові ВС від 27 січня 2020 року у справі №488/6479/14-ц, ефективним способом захисту свого майнового права є зверненням до суду з вимогою про витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація, з огляду на таке.

Так за частиною першою ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦКУ кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

При цьому суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. №338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

За ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). При задоволенні позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для реєстрації в Державному реєстр речових прав за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у ньому за відповідачем.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 №183/1617/16, від 21.08.2019 №911/3681/17, від 01.10.2019 №911/2034/16, від 15.10.2019 №911/3749/17, від 19.11.2019 №911/3680/17, від 17.12.2014 №6-140цс14.

Порушене, невизнане або оспорене право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 р. №338/180/17, від 11 вересня 2018 р. №905/1926/16, від 30 січня 2019 р. №569/17272/15-ц).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Оскільки право продажу нерухомості, крім випадків примусового продажу та інших встановлених законом виключень, належить власникові, то якщо продавець продав майно, належне іншій особі, то покупець не набуває права власності на нього, зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, встановлених ст. 388 ЦКУ (ВПВС №334/3161/17 від 22.06.2021 р.)

Коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності за гл. 83 ЦК України. Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦКУ, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах ВПВС від 14.11.2018 р. №183/1617/16 пункти 115, 116), від 07.11.2018 р. №488/5027/14-ц, пункт 98), від 19.05.2020 р. №916/1608/18, пункт 80).

Якщо ж позивач вважає, що покупець не набув права власності на отриману ним нерухомість, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні свідоцтва про право власності на спірну квартиру або підписаного попередньо договору купівлі-продажу цієї квартири.

В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди; зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової, та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦКУ). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Якщо покупець ще не отримав продане майно позивача, останній може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним з відповідачів з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого ч. 2 ст. 386 ЦКУ, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю в продавця права на продаж майна (ВПВС №334/3161/17 від 22.06.2021 р.)

ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА ВІД ДОБРОСОВІСНОГО НАБУВАЧА

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

КГС ВС у постанові від 13.02.2018 р. №910/3496/17 додатково зазначив, що вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦКУ, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 25.01.2017 №916/2131/15.

"Пропорційність" втручання у право власності набувача за вимогами про витребування майна може встановлюватись лише після оцінки його добросовісності (ВС/КГС №14/5026/1020/2011 від 18.02.2021).

НЕДІЙСНІСТЬ ДОГОВОРУ І ВИТРЕБУВАННЯ МАЙНА В НАБУВАЧА

Якщо власник був стороною договору, за яким відчужено майно, визнаного в подальшому недійсним, і майно перебуває в набувача за цим же договором, то повернення цього майна здійснюється за правилами реституції тільки від набувача за недійсним правочином.

Коли ж власником не укладалося договору про відчуження майна, або коли договір із власником визнано було недійсним, але набувач за ним вже перепродав майно, то власник може витребувати його від останнього набувача без визнання попередніх угод недійсними.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами ст.ст. 216, 330, 388 ЦК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у постановах №6-140цс14 від 17.12.2014, №6-53цс12 від 31.10.2012 виходять із такого.

Стаття 216 ЦКУ визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

За положеннями ст. 387 ЦКУ власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом із тим відповідно до ст. 330 ЦКУ якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За ст. 388 ЦКУ власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому норма ч. 1 статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 ЦКУ.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст. 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені ст.ст. 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (ВСУ №6-2161цс16 від 02.11.2016).

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД ВИРІШЕННЯ СПОРІВ ПРО ЗАХИСТ ВЛАСНОСТІ
НАДІШЛІТЬ ВАШ ЗАПИТ

Щодо повернення квартири / нерухомості при рейдерському захопленні читайте у цій статті.

Відповіді на запити: Витребування квартири з чужого незаконного володіння; Ведення судових справ про витребування нерухомості від недобросовісного набувача; Захист права власності; Добросовісний набувач майна; Адвокат з цивільних справ; Антирейдерство Київ.

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат з судового супроводу бізнесових і податкових спорів, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
Тел. +38 (050) 719 10 16
E-mail: info@fides.com.ua

1257
Ваша оцінка сторінки:
Голоси відсутні