Нерухоме житлове майно подружжя може бути поділене між ними в натурі при наявності технічної можливості наділення кожному з них приміщень, які сукупно становлять ізольовані квартири. Можливість та варіанти такого поділу встановлюються висновком оціночно-будівельної, будівельно-технічної, земельно-технічної судової експертизи. У висновку зазначається про необхідність втручання в капітальні конструкції і виконання будівельних робіт по переплануванню приміщень по кожному варіанту.

Проблемою поділу нерухомості часто є самочинна реконструкція об’єкта одним з подружжя після розірвання шлюбу.

В такому випадку самочинним є не все будівництво, а лише прибудова чи надбудова до об’єкта, належно уведеного в експлуатацію раніше. В такому разі в матеріалах справи буде декларація про готовність закінченого будівництвом об’єкта та інформаційна довідка з Реєстру речових прав на нерухоме майно на цей об’єкт.

У варіантах поділу нерухомості судові експерти не приймають в розрахунок і не зазначають у висновках про поділ самочинного будівництва.

За ст. 376 ЦКУ самочинним вважається житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються без документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил;

особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Таким чином, будинок, уведений в експлуатацію раніше, не є самочинним будівництвом, а самовільними є лише прибудова чи надбудова.

У п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» зазначено, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво;

це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку;

за п. 7 вказаної постанови визначено, що не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

Відтак, самочинна мансарда чи прибудова не враховується при поділі спірного будинку, тоді як сам будинок, належно уведений в експлуатацію, ділиться згідно варіантів судового експерта.

Посилання відповідача на «Інструкцію щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна», затверджену наказом Міністерства комунального з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55, як на підставу неможливості поділу спільного будинку подружжя при наявності в ньому самочинної прибудови є незаконним.

Ця Інструкція не є актом цивільного законодавства, не регулює питання набуття чи припинення власності, не розповсюджується на необмежене коло осіб, а визначає лише порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, іншого нерухомого майна та застосовується суб’єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна (п. 1.1.).

За п. 5 постанови Пленуму ВСУ від 01.11.1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (… накази та інструкції міністерств відомств, керівників установ тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону; якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

По-друге, в п. 1.2. Інструкції зазначено, що поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства.

За нормами Цивільного та Сімейного кодексу співвласник має право на поділ нерухомості при наявності технічної можливості, яка підтверджується висновком судового експерта.

За п. 3.11. Інструкції «самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна до розрахунку не включаються».

За п.п. 6, 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають особи, які здійснили це будівництво;

не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі (ганок, веранда, мансарда тощо).

Позаяк той з подружжя, хто не здійснював самочинної добудови після розірвання шлюбу, не вимагає її поділу, то він не може бути заручником протиправних дій відповідача. Самовільна добудова відповідачем після розірвання шлюбу не може бути перепоною для наділення позивачці частини будинку, введеного в експлуатацію раніше під час шлюбу.

За правовим висновком у постанові ВС від 06.02.2020 р. №698/762/17-ц – «з моменту набрання законної сили рішенням щодо розподілу майна подружжя таке майно втрачає статус спільної сумісної власності подружжя».

За ч. 3 ст. 372 ЦКУ в разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За ч. 3 ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Відтак, судовим рішенням має бути припинено право спільної сумісної власності позивачки та відповідача на будинок, а при його поділі сторонам наділені частини без врахування площі та вартості приміщень самочинної добудови.

Право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкта, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб (КГС ВС від 23.10.2018 р. №11/173-06).

Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 р. №461, передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об’єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об’єкта.

У постанові від 07.09.2016 р. №6-47цс16 ВСУ, пославшись, зокрема, на те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, залишив у силі рішення суду першої інстанції про визнання за позивачкою права співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об’єкта незавершеного будівництва, яке фактично експлуатується.

Якщо об’єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя, то є об’єктом їх спільної сумісної власності; якщо будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, а позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, то є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об’єкта незавершеного будівництва (ВПВС від 12.04.2023 р. №511/2303/19).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує:

(а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники);

(б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Щодо можливості поділу між подружжям в судовому порядку майна, яке перебуває в іпотеці - КЦС ВС 18.01.2023 р. №359/441/20.

Житло, приватизоване одним з подружжя під час шлюбу, визнавалося спільною сумісною власністю лише у період з 08.02.2011 по 12.06.2012 включно. У інші періоди приватизована нерухомість вважається особистою власністю того, хто її приватизував - ВС КЦС №201/6987/20 від 15.02.2023.

Обставини, які є визначальними для виділу частки або поділу будинку в натурі, що перебуває у спільній частковій власності - КЦС ВС 01.03.2023 р. №712/1852/19.

Щодо виділу у власність одному з співвласників частини житлового будинку в судовому порядку - КЦС ВС 08.03.2023 р. №559/1923/17.

Для замовлення послуг: е-мейл info@fides.com.ua, тел. +38 (044) 270 60 46, +38 (050) 719 10 16.

В силу об’ємно-просторових та фізичних якостей будинку його майже неможливо поділити на дві рівні за площею частини.

У висновку судової будівельно-технічної експертизи зазначаються приміщення, пропоновані до наділення сторонам згідно технічно можливих варіантів.

За кожним варіантом зазначається яку саме частину від площі всього будинку становлять такі приміщення і скільки вони коштують.

На користь того з подружжя, кому присуджується менша частина нерухомості, суд стягує з іншого грошову компенсацію, розмір якої визначається висновком судового експерта.

За ч. 1 ст. 71 СК якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

За ч. 2 ст. 70 СК при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За ч. 2 ст. 372 ЦКУ за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

У постанові ВС №6-12цс13 від 03.04.2013 р. зазначено наступне:

«Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок».

Нерухомість, придбана сторонами за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, тому частки сторін є рівними та підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відсутні (КЦС №760/16783/15-ц від 16.02.2022 р).

При незгоді того з подружжя, хто фактично володіє і користується неподільною річчю, сплатити компенсацію половини її вартості єдиним варіантом вирішення спору є відмова іншого з подружжя від частки у праві спільної сумісної власності з отриманням від відповідача грошової компенсації за цю частку.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення 1 абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦКУ), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз. 1,2 ч. 2 ст. 364 ЦКУ).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи ч.ч. 4 та 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦКУ з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦКУ) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦКУ заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок у постанові ВС КЦС від 13.06.2018 р. №299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі. Тому його не можна вважати неплатоспроможним. Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було би неможливим саме з цієї причини.

Факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою.

Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника.

Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Важлива і змістовна постанова ВП ВС про поділ неподільної речі - від 08.02.2022 р. №209/3085/20. За змістом (правами й обов`язками щодо поділу неподільної речі шляхом присудження позивачеві компенсації його частки у праві спільної сумісної власності подружжя на цю річ і її виділення відповідачеві), одним із об`єктів (неподільною річчю, поділу якої стосується спір) і суб`єктами (особами, які набули у власність це майно, перебуваючи у шлюбі) спірні правовідносини у справі №347/955/16 від 25.05.2020 р. є подібними до спірних правовідносин у справі №209/3085/20.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (ВС від 09.08.2023 №175/1025/20).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (ВПВС 26.01.2021 р. №522/1528/15-ц (пункт 58).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (ВПВС від 19.01.2021 р. №916/1415/19 (пункт 6.13), 26.01.2021 р. №522/1528/15-ц (пункт 82).

Ефективний спосіб захисту права є тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (ВПВС від 22.09.2020 р. №910/3009/18 (пункт 63).

Іноді стається ситуація, коли один з подружжя, в володінні якого залишилося чи на ім’я якого зареєстроване майно (наприклад автомобілі), продає його після розірвання шлюбу. Часто в договорі вказується неправдива ціна, завідомо занижена в порівнянні з ринковою. Отримані від продажу реальні гроші така особа присвоює.

В таких випадках Закон і судова практика захищають другого з подружжя.

Так, Сімейний кодекс установлює, що при поділі спільного майна частки кожного з подружжя є рівними і кожен з них має право на половину такого майна чи справедливу компенсацію її вартості у випадку продажу одним з них всупереч волі другого.      

За ч. 3 ст. 65 Сімейного кодексу для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За п. 19 Постанови №11 Пленуму ВСУ від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» встановлено, що саме по собі розірвання шлюбу не припиняє сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу;

розпорядження таким майном після розірвання шлюбу має здійснюватися  колишнім подружжям виключно за взаємною згодою, оскільки в таких випадках презумпція згоди одного з подружжя на укладення другим договорів з розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя вже не діє.

За п. 30 вказаної Постанови: «коли при розгляді вимоги про поділ майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі».