Цікаві і корисні для практичного застосування висновки Великої Палати Верховного Суду одночасно з питань права власності на майно приватного підприємства та частку в його статутному капіталі, правового статусу приватного підприємства як господарського товариства, розпорядження кожним з подружжя своєю часткою в статутному капіталі юридичної особи за згодою іншого - постанова від 29.06.2021 р. №916/2813/18.

ЩОДО ПРОДАЖУ ПОДРУЖЖЯМ ЧАСТКИ В СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ ЗА ВЗАЄМНОЮ ЗГОДОЮ.

Аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном у спільній сумісній власності подружжя, зокрема, часткою в статутному капіталі господарського товариства дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя. Ураховуючи викладене, ВПВС вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03.07.2013 № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 № 569/6236/16-ц та від 12.11.2019 №918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину. Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно;

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки викладені в постанові ВСУ від 22.06.2017 №6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. ВПВС вважає, що положення ч. 2 ст. 369 ЦКУ та ч. 2 ст. 65 СК України з урахуванням пункту 6 ст. ЦКУ спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому ВПВС відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16.

Згода іншого з подружжя є необхідною при укладенні договору щодо розпорядження спільним майном, зокрема частками у статутному капіталі ТОВ. Проте договір може бути визнаний недійсним лише у випадку, якщо доведена недобросовісність контрагента (КГСВС 23.05.2024 №904/2132/23).

Щодо належного способу захисту прав продавця за позовом про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у разі накладення арешту на корпоративні права для забезпечення кримінального провадження пост. КЦС ВС від 14.05.24 №914/460/23.

При внесенні частки у спільному майні як вкладу до статутного капіталу співвласники цього майна не мають переважного права, тому й переведення на них прав покупця неможливе (ВС КЦС №520/2224/19-ц від 17.05.2022).

ЩОДО ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ПЕРЕДАНЕ ПІДПРИЄМСТВУ МАЙНО ТА ЧАСТКУ В СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ.

Право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов`язків, пов`язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації. З моменту внесення грошей чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові ВСК від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, з якими ВПВС погоджується.

В. п 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок). Отже, проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об`єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об`єктами права особистої власності одного з подружжя); іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки:

перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю;

другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні ст. 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплексу, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю.

Щодо врахування вартості частки в СК при поділі майна подружжя – за цим посиланням.

Про сплату зобов’язань колишнім подружжям після розірвання шлюбу – у цій статті.