Ряд заповітів, посвідчених раніше введення електронного Спадкового реєстру, в ньому відсутні, хоча мають повну юридичну силу.

Якщо заповіт складено до 01.12.2000 і не внесено до Спадкового реєстру з тих чи інших причин, чи складено за кордоном без внесення до реєстру, то при відкритті спадкової справи нотаріусом України наявність такого заповіту встановити за даними реєстру не вдасться.

При замовчуванні одним із спадкоємців наявності такого заповіту, видані в подальшому свідоцтва про право на спадщину суперечитимуть змісту заповіту й розподілу майна між спадкоємцями.

Приховування недобросовісним спадкоємцем за законом факту і змісту заповіту, складеного на ім’я іншого спадкоємця, є достатньою підставою для визнання недійсним свідоцтва про спадщину на ім’я недобросовісного спадкоємця.

За ст.ст. 1216-2018 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За ч. 1 ст. 1222 ЦКУ спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ст. 1233 заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно ст. 1296 спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано ст. 1301 ЦКУ.

Нею передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 р. № 2-1316/2227/11 зроблено висновок, що у ст. 1301 ЦКУ, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво.

Відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво, має місце, зокрема, у разі:

- якщо ця особа була усунена від спадкування;

- відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт;

- коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване;

Іншими підставами визнання свідоцтва на спадщину недійсним можуть бути:

- визнання заповіту недійсним;

- визнання відмови від спадщини недійсною;

- визнання шлюбу недійсним;

- порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб;

- включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини;

- тощо.

Замовчуванням одним із спадкоємців наявності заповіту прямо порушуються спадкові права спадкоємця по такому заповіту, оскільки згідно ч. 1 ст. 1223 право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Лише при відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують інші особи – спадкоємці за законом.

Відтак, звернення до нотаріуса й отримання спадкоємцем по закону свідоцтва про право на спадщину при приховуванні ним заповіту я прямим навмисним порушенням прав спадкоємця за заповітом.

Таке порушення є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

У постанові ВПВС від 16.01.2019 р. у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.