Недійсність свідоцтва про право на спадщину.

Визнання недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.

Недійсність свідоцтва про право на спадщину.

ВИЗНАННЯ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ НЕДІЙСНИМ ТА ВНЕСЕННЯ ДО НЬОГО ЗМІН.

З метою захисту прав та інтересів спадкоємців законодавець визначив низку самостійних способів захисту через суд.

Розповсюдженим способом такого захисту є зверненням до суду для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Так за ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Кінцевою стадією спадкової справи є видача спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців.

За ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (далі - свідоцтво). Якщо спадщину прийняли кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність виданого іншим спадкоємцям свідоцтва не позбавляє їх права на спадщину.

Якщо у складі спадщини є нерухоме майно, законодавець у ст. 1297 ЦК України визначає обов’язок спадкоємця, який прийняв спадщину, звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Фактично, свідоцтво про право на спадщину необхідно, коли об'єктом спадкоємства є право власності на майно або майнові права, що потребують документального підтвердження. Прикладом є нерухоме майно, транспортні засоби, об’єкти інтелектуальної власності.

Повертаючись до способу захисту спадкових прав через визнання судом свідоцтва про право на спадщину недійсним, 15.10.2019 р. у справі №916/780/18 Верховний Суд посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов’язки, дійшов висновку що свідоцтво про право на спадщину за своєю правовою природою не є правочином. Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином.

Відтак, свідоцтво про право на спадщину не може визнаватися недійсним із посиланням на ст.ст. 203, 215–236 ЦК України.

Однак таке свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Аналізуючи судову практику у справах про спадкування, а саме п. 27 Постанови Пленуму ВС України від 30.05.2008 р. № 7 хочу зазначити, що відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом, а саме: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Тому, для досягнення бажаного результату, вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, потрібно поєднувати з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним – про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо.

На вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину розповсюджується позовна давність у 3 роки (ОП ВС КЦС №385/321/20 від 05.09.2022).

ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ

Статтею 1300 ЦК України визначено ще один спеціальний спосіб захисту спадкових прав - внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, згідно якого внести зміни до свідоцтва є можливим за наявності однієї з таких умов:

  1. за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину;
  2. на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Застосування цього правила є можливим, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці, не враховані в розділі спадкового майна, яким такого свідоцтва не видано.

У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

Підтвердженням наведених аргументів є постанова ВС від 13.11.2019 у справі №758/5329/15, якою було встановлено, що за наявності вищенаведених обставин передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців і додаткового визнання недійним попередньо виданих нотаріусом свідоцтв про право на спадщину не потребує.

Неправильна кваліфікація правових наслідків спадкових обставин і невірне застосування ст. 1300 ЦК «внесення змін до свідоцтва про право на спадщину» та ст. 1301 ЦК «визнання свідоцтва про право на спадщину недійним» може призвести до відмови в позові і необхідності подачі нового, що в кінцевому результаті спричинить перевитрати часу й ресурсів.

ВІДМІННОСТІ МІЖ ВКАЗАНИМИ СПОСОБАМИ ЗАХИСТУ СПАДКОВИХ ПРАВ СУДОМ

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у разі, коли відсутня згода інших спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також існують інші обставини, які не дозволяють внести такі зміни через нотаріуса.

Між вказаними двома спеціальними способами захисту прав спадкоємців існує різниця.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Йдеться про випадки, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування. Наприклад, спадкоємець другої черги отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно. А після цього до нотаріальної контори звертається дочка спадкодавця (перша черга), яка на час відкриття спадщини була малолітньою, а тому автоматично прийняла спадщину ( ч. 4 ст. 1268 ЦКУ). Через наявність спадкоємиці першої черги той спадкоємець другої черги, якому видано було свідоцтво про спадщину, відстороняється від спадкування повністю. Тому видане йому свідоцтво підлягає визнанню недійсним з позбавленням його можливості отримати його в майбутньому.

Комплексний юридичний супровід спадкових спорів
НАДІШЛІТЬ ЗАПИТ ОНЛАЙН

При зверненні до суду з вимогою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину інші спадкоємці (відповідачі у спірних правовідносинах) не позбавляються права на спадкування і отримання спадкового майна, проте їх частка змінюється.

Якщо свідоцтво про право на всю спадщину отримав, наприклад, тільки син спадкодавця, а дочка не була врахована як спадкоємиця, то належним способом захисту її прав буде внесення змін до свідоцтва про право на спадщину брата, а не визнання його недійсним. В цьому випадку відповідач все одно буде спадкувати як спадкоємець за законом першої черги, але вже не на усе майно, а на ½ частку.

Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину має місце також при зміні в судовому порядку черговості права на спадкування (ч. 2 ст. 1259 ЦКУ), зменшенні розміру обов’язкової частки у спадщині (абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦКУ).

Додатково з питань визнання недійсним заповіту читайте в статті тут, в цій статті, і за цим посиланням.

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат з судового супроводу бізнесових і податкових спорів, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
Тел. +38 (050) 719 10 16
E-mail: info@fides.com.ua
Лист:  Viber  Telegram  WhatsApp

3359
Ваша оцінка сторінки:
Голоси відсутні