В цій статті йдеться про відшкодування шкоди, завданої в ДТП винуватцем, чия цивільна відповідальність була застрахована в порядку обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Важливими питаннями при стягненні шкоди автомобілю в такому випадку є встановлення 1) повної фактичної вартості ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові та 2) повної вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу пошкоджених деталей.

Виплата вказаних сум покладається частково на страхову компанію, частково на винуватця.

Розмір вказаних сум встановлюється та підтверджується звітом про оцінку, складеним суб’єктом оціночної діяльності, або висновком судового експерта.

Так, згідно зі ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

За п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

У п. 73 постанови від 04.07.2018 р. №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 29 та пунктом 32.7 статті 32 Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Тому шкоду, завдану особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, згідно Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має сплатити страховик винуватця ДТП у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо ремонт для відновлення пошкодженого у ДТП автомобіля здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих запасних частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.

Потерпілий має право на отримання відшкодування від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності  в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу (Постанова КЦС ВС №522/15636/16-ц від 11.12.2019).

Якщо для відновлення попереднього стану автомобіля, що мав певну зношеність, були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, то винуватець не вправі вимагати врахування зношеності автомобіля  або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Знос пошкодженого майна враховується лише у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків), див. п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».

Відтак підлягає стягненню з винуватця ДТП різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту (з урахуванням зносу замінених деталей), бо в цьому випадку у страховика не виникає обов`язку відшкодувати таку різницю, не дивлячись на те, що зазначені збитки є меншим за ліміт страхового відшкодування за договором  (див. постанову ВСУ від 02.12.2015 №6-691цс15).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування. Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відшкодування збитків є однією із форм цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК, бо її частиною 1 визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Отже, під збитками автомобілю необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням транспортного засобу, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням автомобіля, тобто без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення порушеного права потерпілим.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причиннового зв`язку між ними і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність в виді відшкодування шкоди від ДТП не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинново-наслідковому зв'язку з вчиненою дорожно-транспортною пригодою.

За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати винуватця ДТП, який завдав шкоди автомобілю, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Оскільки згідно п. 22.1 ст. 22 та ст. 29 Закону підлягає відшкодуванню оцінена шкода в виді витрат на відновлювальний ремонт, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, то оцінка такої шкоди вимагає спеціальних знань і має відповідати законодавству, а не визначатися розсудом потерпілого. Єдиним належним доказом суми вказаного відшкодування є висновок судового експерта чи звіт незалежного оцінювача, складені після проведеного дослідження із застосування наукового підходу та спеціальних знань. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК висновок має бути точним і однозначним, не може бути складений у формі припущення. Згідно абз. 2 п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.1997 р. №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер.

За п. 5.2. «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 р. автотоварознавче дослідження має бути проведено з направленням телеграми про місце та час проведення огляду транспортного засобу іншим учасникам ДТП. Згідно Методики вартість матеріального збитку (У), за умов доцільності відновлення пошкодженого колісного транспортного засобу (КТЗ) , визначається як сума вартості відновлюваних робіт (Сврз) з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових КТЗ та величини втрати товарної вартості (ВТВ) або ринкової вартості КТЗ.

За п. 4.4. Методики експерт має вказати конкретні джерела, з яких взяв ціни нових деталей для заміни в автомобіль, які були у наявності цінові пропозиції по деталям для ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля. Висновок експерта має бути відкритим для перевірки. Невказування конкретних джерел інформації позбавляє суд можливості перевірити достовірність наведених цін; може вказувати на те, що висновок заснований на особистій думці чи досвіді експерта, а не на об'єктивних даних, або на можливу упередженість або вибірковість інформації; ускладнює, а в деяких випадках унеможливлює проведення повторної авто-товарознавчої експертизи.

Тому на доведення розміру відшкодування належним доказом в суді є висновок авто-товарознавчої експертизи чи звіт оцінювача, яким враховується обсяг та характер пошкоджень автомобіль та ринкова вартість запасних частин та ремонтних робіт.

У постанові ВПВС від 04.07.2018 р. №755/18006/15-ц зроблено висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором «автоцивілки», можливе лише за умов:

• коли згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37) чи
• розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності винуватця ДТП   обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже підлягає стягненню з винуватця ДТП для повного відшкодування шкоди різниця між фактичним реальним розміром шкоди і сплаченою страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Іншими словами стягненню з винуватця ДТП підлягає ринкова вартість виконаних ремонтних робіт із відновлення автомобіля (без урахування зносу замінених деталей) зменшена на суму виплаченого страхового  відшкодування (з урахуванням зносу замінених деталей).