АРГУМЕНТИ ПРАВОВОЇ ПОЗИЦІЇ ДЛЯ СКАСУВАННЯ ППР В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДІ

Висновок податкової перевірки, вказаний в п. А, про штучне формування валових витрат у взаємовідносинах з “фіктивним” ТОВ «Підприємство», є необгрунтованим з наступних підстав:

У перевіряємий період Позивач здійснював оптовий продаж побутової техніки та посуду, придбаних у резидента – ТОВ «Підприємство», яке на оцінку податкової інспекції є фіктивним підприємством (далі –ТОВ «Фіктивне підприємство»).
Перелік податкових накладних на товари цього поставщика та загальна сума податкового кредиту Позивача при їх придбанні підтверджуються Актом.

Господарські взаємовідносини Позивача та ТОВ «Фіктивне підприємство» за договорами включали:
– надання складських послуг та робіт Позивачем цьому замовнику;
– придбання Позивачем побутової техніки й посуду оптом у цього постачальника.

ТОВ «Фіктивне підприємство» зареєстровано в 2008 р. Основний вид діяльності – оптова торгівля побутовими електротоварами й апаратурою (за даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій).
Відповідач в Акті не зазначає й не доводить, які саме податкові зобов’язання, на яку суму, за який період не виконано ТОВ «Фіктивне підприємство».

Роблячи висновок про фіктивність контрагента, Відповідач не досліджував наявності трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, обсягу й показників господарської діяльності ТОВ «Фіктивне підприємство».

Для з’ясування майнового стану й трудових ресурсів ТОВ «Фіктивне підприємство», тобто обставин, які доводять реальність господарської діяльності, на клопотання юриста ухвалою суду витребувано від ДПІ “фіктивного” контрагента:

– податкові розрахунки форми 1-ДФ, подані ТОВ «Фіктивне підприємство» до ДПІ, за відповідні звітні квартали;
– фінансову звітність, подану ТОВ «Фіктивне підприємство» до ДПІ, за відповідні звітні квартали.

Із наданої ДПІ інформації вбачається, що у ТОВ «Фіктивне підприємство» було достатньо трудових ресурсів для реальної господарської діяльності, що підтверджено відомостями про кількість працівників, суми сплаченого їм доходу і утриманого з них податку, зазначеними у вказаній звітності.

З інформації ДПІ також вбачається, що у ТОВ «Фіктивне підприємство» у відповідний період було достатньо основних засобів, оборотних активів, доходів та чистого прибутку від господарської діяльності, що підтверджено відомостями фінансової звітності.

Податковий адвокат звертає увагу суду, що офіційною звітністю ТОВ «Фіктивне підприємство» доводиться реальне здійснення господарської діяльності цим контрагентом в обсягах, зазначених в акті податкової перевірки Позивача, і спростовуються висновки про фіктивність контрагента.

У практиці адміністративних судів застосовується принцип «належної податкової обачності». У Постанові від 22.01.2015 р. по справі № 816/1601/14 ВАСУ вказав, що принцип належної податкової обачності випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», за яким платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, здійснені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У Рішенні ЄСПЛ «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» в пункті 23 зазначено, що "у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов’язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Однак, це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника".

У Рішенні ЄСПЛ «Інтерсплав проти України» в пункті 38 зазначено, що "у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх сторони".

У контрагента повинні бути можливості для виготовлення і продажу товару/виконання роботи, що є предметом господарської операції. Тобто, він повинен бути або виробником або продавцем, мати в штаті персонал для виконання робіт, матеріально-технічну базу і т. д.

ТОВ «Фіктивне підприємство» здійснює діяльність тривалий час, що підтверджується істотним рухом товарів по складу в період з 2012 р., де Позивачем надавалися складські послуги, наявністю реклами в ЗМІ, податковою інформацією, наданою ДПІ на ухвалу суду.

В Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відсутня податкова застава на майно ТОВ «Фіктивне підприємство». Із цього вбачається відсутність податкового боргу контрагента та достатніх доказів порушення ним податкового законодавства.

До перевірки надано й в Акті зазначено первинні документи й податкові накладні, складені Позивачем і/чи ТОВ «Фіктивне підприємство», які свідчать про факти, обсяги й вартість господарських операцій між контрагентами й суму податкового кредиту з ПДВ.

Тому є необгрунованим висновок про купівлю Позивачем товару у ТОВ «Фіктивне підприємство».

Висновок податкової перевірки, зазначений в п. В, що не надано документального підтвердження зберігання на складі придбаного у ТОВ «Фіктивне підприємство» товару, через що неможливо підтвердити факт його передачі від цього постачальника Позивачу, є необгрунтованим з наступних підстав:

Позивач зареєстрований платником податків і здійснює господарську діяльність з 2012 р., основним видом якої є оптова торгівля товарами господарського призначення згідно витяга з ЄДРПОУ.

Для зберігання товарів, а також надання складських послуг при здійсненні господарської діяльності Позивачем орендовано склади:
– площею 1 386,0 м.кв. по вул. _____________кого, 1 в селі _________ в орендодавця ТОВ «ЄР»;
– площею 593,5 м.кв. по вул. _______нка, 26 в селі ________ в орендодавця ТОВ «АС».
До правильності віднесення оренди складів до валових витрат Відповідачем в Акті претензій не заявлено.

Для висновку про реальність руху товарів необхідно враховувати різні обставини, як ВАСУ вказав у Постанові від 12.02.2014 р. № 826/6006/13: судам слід було встановити дані про рух активу на шляху від виробника до платника (яким чином транспортувався товар, де зберігався, ким приймався, в тому числі встановлення посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі), дослідити наявність у контрагента платежів, супутніх звичайної господарській діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв’язку, управлінські витрати тощо).

ТОВ «Фіктивне підприємство», здійснюючи господарську діяльність, орендувало приміщення складу, сусіднє складу Позивача за тією ж самою адресою – вул. _____цького, 1 в селі ____.
Склади Позивача та ТОВ «Фіктивне підприємство» знаходяться один біля одного (межують).
На запит податкового адвоката орендодавець складів підтвердив оренду приміщення ТОВ «Фіктивне підприємство» та надав копію договору та акту оренди.

В період, охоплений перевіркою, Позивачем з 2012 року виконувалися роботи з завантаження, розвантаження товарів ТОВ «Фіктивне підприємство» на вказаному складі.
Надання складських послуг є одним з головних видів господарської діяльності Позивача, що також зазначено в Акті.

Позивач має достатньо трудових ресурсів, основних засобів і матеріально-технічну базу для здійснення господарської діяльності.

До основних фондів Позивача належать, зокрема:
– електричні навантажувачі – 5 шт.;
– електричні штабелери – 2 шт.;
– комп’ютерна техніка й комп’ютерна програма для складського, бухгалтерського, податкового обліку “ИС-ПРО”;
До правильності відображення в обліку та амортизаційних нарахувань на основні фонди Відповідачем претензій в Акті не заявлено.

За договорами з ТОВ «Фіктивне підприємство» Позивач купував побутову техніку й посуд оптом у цього постачальника на умовах поставки на складі по вищевказаній адресі.
Передача товарів між покупцем і постачальником оформлена видатковими та податковими накладними, реквізити яких зазначені в Акті.
Товари зі складу на склад завантажувалися й переміщалися власними силами й засобами Позивача.

Тому є необгрунованим висновок про відсутність документального підтвердження зберігання на складі придбаного у ТОВ «Фіктивне підприємство» товару.

Висновок податкової перевірки по п. С, що не надано документального підтвердження транспортування товару, придбаного у ТОВ «Фіктивне підприємство» (відсутність товарно-транспортних накладних, не встановлено пункту навантаження та розвантаження), є необгрунтованим з наступних підстав:

За Законом «Про автомобільний транспорт»:
Автомобільний транспортний засіб – колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

За затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»:
Перевізник – суб’єкт господарювання, що здійснює перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;
Транспортна послуга – перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов’язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом;
Міські перевезення – перевезення різнородних за структурою вантажів у межах міста;
Вантажовідправник – особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення;
Товарно-транспортна накладна – єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
За преамбулою вказаних Правил вони визначають права й обов’язки власників автомобільного транспорту – перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів.

Таким чином, «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом» застосовуються виключно коли здійснюється перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами між вантажовідправниками і вантажоодержувачами у межах міста, коли вантаж передається відправником перевізнику для доставки за адресою одержувача.

Податковий адвокат звертає увагу суду, що коли переміщення вантажів між вантажовідправниками і вантажоодержувачами здійснюється власними силами та засобами одного з них, а не автомобільним транспортним засобом перевізника, і за однією адресою, а не у межах міста, вказані Правила не застосовуються.
Як наслідок, в цьому випадку є неможливим складання товарно-транспортних накладних на переміщення товару між складами відправника та одержувача, які межують за однією адресою. Відсутність товарно-транспортних накладних в таких обставинах не є підставою для сумніву в реальності господарських операцій Позивача й нарахування додаткового ПДВ.

Як зазначено вище, Позивач купував побутову техніку й посуд у ТОВ «Фіктивне підприємство» на договірних умовах поставки на складі по вул. _____цького, 1 в селі______, де розміщені склади обох цих осіб.
Товар переміщався з приміщення поставщика на склад Позивача власним електричним штабелером та навантажувачем працівниками Позивача.
Оскільки електроштабелер та навантажувач не є автомобільними транспортними засобами, а товар переміщався без виїзду в місто й без послуг стороннього автоперевізника, складання товарно-транспортних накладних не вимагається. 

Касаційний адміністративний суд Верховного суду неодноразово вказував, що законодавством передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення і при наявності достатніх інших доказів в їх сукупності про реальність здійснення господарських операцій відсутність ТТН не позбавляє платника права на податковий кредит.

«…Не можна вважати обґрунтованим висновок податкового органу про непідтвердження факту поставки у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки за умови наявності інших належних доказів товарності, ненадання цих документів не позбавляє платника права на формування податкового кредиту. По-друге, чинним законодавством України передбачено обов'язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність договорів позивача з контрагентом, суди дійшли вірних висновків, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в т.ч. ст. ст. 203, 215, 228 ЦКУ, має бути визнаний недійсним в судовому порядку…» 21.03.2018 (№ К/9901/3992/18) 808/2140/13-а.

«…Доводи ДПС стосовно невідповідності форми товарно-транспортних накладних формі для перевезення нафтопродуктів і нереальності спірних господарських операцій відхиляються касаційним судо, бо підзаконним нормативно-правовим актом, на який посилається відповідач, не врегульовано порядок втовару позивача, а відповідальність за належне перевезення вказаного товару несе перевізник, який зобов'язаний отримати у компетентних органах дозвіл на перевезення небезпечного вантажу. Крім того позивачем не порушувався порядок перевезення товару, оскільки він не здійснював його перевезення. При цьому товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Поруч з цим, в обґрунтування прийняття податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин про безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на даних актів перевірок щодо контрагентів, а також їх контрагентів по ланцюгу, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у позивача, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Позивачем доведено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення і його законну мету - придбання на підставі цивільно-правових договорів товарів - для подальшої господарської діяльності для отримання прибутку.

Тому суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами…». 21.03.2018 № К/9901/2538/18) 816/338/14.

«…Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно поза судом визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину виходить за межі компетенції податкового органу і не належить до функції контролю дотримання платниками податкового законодавства.

Верховний Суд вважає, що за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9…». 20.03.2018 (№ К/9901/1424/18) 805/10886/13-а.

Висновок Акту по п. D про завищення податкового кредиту з ПДВ на 3 529 541 грн, є незаконним з наступних підстав:

За п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України).
За п. 198.2. ПКУ датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

– дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

– дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п.198.6. не відносяться до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Актом встановлено, що в Позивача є в наявності відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, у т.ч. податкові накладні.

За п. 201.8. ПКУ право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 ПКУ.
Як Позивач, так і «Фіктивне підприємство» за даними Реєстру платників ПДВ на офіційному порталі Державної фіскальної служби в період, охоплений перевіркою, були зареєстровані платниками ПДВ.
Зауважень щодо наявності (відсутності), змісту та форми податкових накладних в Акті не зазначено.

Через це висновок про завищення податкового кредиту Позивача порушує вищевказані норми ПКУ.

Окружним адміністративним судом м. Києва позов задоволено.

Про можливість підтвердження господарських операцій та правосуб'єктності суб'єкта господарювання з ознаками фіктивності актуальна правова позиція у постанові ВПВС від 07.07.2022 р №160/3364/19[2].

Правова позиція ВС від 22.02.2022 р. щодо підтвердження чинності мораторію на податкові перевірки у 2021 році та після затвердження постанови КМУ №89, якою цей мораторій спробувано скасувати.

Додатково щодо скасування податкових повідомлень-рішень читайте тут, тут,  тут, тут і на Юридичному форумі.

Відповіді на запити: Оскарження податкового повідомлення-рішення. Фіктивне підприємство. Відсутність товарно-транспортної накладної. Податковий адвокат. Юрист податкове право. Київ 2022.