Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки, передбачені відповідними статтями ЦК України, Законами "Про зовнішньоекономічну діяльність", «Про валюту і валютні операції».

Згідно зі статтею 524 ЦКУ зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Наведені правові норми свідчать, що сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Слід зазначити, що до цивільно-правових угод предметом яких може бути іноземна валюта, слід віднести правочини, передбачені Главою 71 ЦК України, такі як: договір позики; банківського вкладу; кредитного договору та інші правочини, передбачені ЦК України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов'язань, предметом яких є іноземна валюта, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Підтвердженням наведених аргументів є постанова КГ ВС від 18.09.2020 р. №916/4693/15.

Поряд з цим, розглядаючи питання щодо особливостей пред’явлення вимог про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, ВС дійшов висновку, що суди, зазначаючи у своєму рішенні висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні, допускають помилки, з огляду на таке. 

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово.

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі N 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах N 373/2054/16-ц, N 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі N 723/304/16-ц.

Враховуючи наведені правові позиції, суд повинен вказувати в резолютивній частині рішення лише суму заборгованості в іноземній валюті без визначення еквівалентності такої суми в гривнях.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Предметом кредитного договору є винятково грошові кошти, що надаються позичальнику на умовах, визначених у договорі. При цьому, грошові кошти можуть бути виражені у гривнях так і в іноземній валюті.

Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц (провадження N 14-446цс18) зазначено, що "із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику'.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань позики в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові КЦ ВС від 19.08.2020 №641/11984/15-ц.

Згідно з ухвалою від 22 квітня 2020 р. №740/4842/15-ц судді КЦ ВС прийшли до висновку, що при стягненні грошового зобов’язання, вираженого в національній валюті України – гривні, грошовий еквівалент в іноземній валюті визначається в на день ухвалення судового рішення.

Обґрунтування такої правової позиції ВС полягає у наступному.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦКУ цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610, 612 ЦКУ порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Частиною 1 ст. 1046 ЦКУ передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 629 ЦКУ договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦКУ свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.

Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при:

1)  розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

2) розірванні договору в судовому порядку;

3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України;

5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі N 355/385/17.

Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, при цьому законодавець не пов'язує визначення грошового еквівалента з конкретним видом іноземної валюти.

Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.

За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об'єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об'єкта.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити "валютне застереження" у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності "валютного застереження", тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в ч. 2 ст. 533 ЦК, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

Якщо сторони договору позики домовилися про встановлення "валютного застереження в доларах США ", то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі ч. 2 ст. 533 ЦК України має визначатися за офіційним курсом долара США.

У зв’язку із різними підходами суддів ВС до вирішення даної категорії справ, колегія суддів КЦ ВС прийняла рішення відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові ВС КГС від 24.09.2019 р. №922/1151/18.