Писаренко Олександр Олексійович, адвокат, магістр бізнес адміністрування.
Юридичне бюро Писаренка.

Протидія недобросовісному використанню третейського суду й порядок оскарження рішення третейського суду з господарського спору висвітлюються в цій статті на основі практики мого бюро.

Представляючи кредитора в судових справах проти боржника, захисники часто зтикаються з недобросовісним використання боржником третейського суду для створення підставній особі права на примусове стягнення майна та позбавлення належного кредитора участі у розгляді справи в якості третьої особи. Стаття присвячена протидії обмеження доступу до правосуддя третьої особи, а досвід автора допоможе уникнути зазначених проблем та не потрапити у майбутньому до пастки із назвою: «Третейське судочинство».

В статті є відповіді на питання:

оскарження рішення третейського суду, Україна; скасування рішення третейського суду, Київ; суб”єкти оскарження третейського рішення; порядок укладення третейської угоди й передачі спору з державного суду до третейського; порушення третейським рішенням прав осіб, які не брали участь у справі;  порушення формування складу третейського суду; підстави оскарження рішення третейського суду з господарського спору.

СУТЬ ПРОБЛЕМИ НЕДОБРОСОВІСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО РІШЕННЯ БОРЖНИКОМ

Кредитором (далі – перший кредитор) у 2008 році пред’явлено позов до боржника (Товариство з обмеженою відповідальністю) щодо стягнення частини його майна у зв’язку з виходом кредитора із ТОВ (ст. 148 ЦКУ), а також позов щодо стягнення боргу за договором позики на крупні суми.

Розуміючи своє скрутне становище, боржник, не чекаючи закінчення судових розглядів, у квітні 2010 р. уклав договір із підставним підприємством (за місцезнаходженням фактично не знаходиться, звітності до укладення договору не подавало, податків не сплачувало, має одного працівника, він же власник, діє в особі того ж повіреного, що й боржник), за яким боржник замовив, а останнє зобов’язалося розробити комп’ютерну програму для ведення бухгалтерського, податкового, кошторисного обліку за 6 млн. грн. Далі – більше. За кожен день прострочки платежу встановлено штрафі у розмірі 400 тис. грн. в день!
Певна річ, що за такої ціни на послуги, боржник, як і планувалося, сплатити її не зміг. Через кілька днів підставне підприємство направило боржнику претензію, яку останній негайно визнав, пославшись на скрутне фінансове становище, і пред”явило позов про стягнення боргу до Господарського суду м. Києва. Якби не описана далі протидія першого кредитора, то при такому визнанні боргу суд де-юре підтвердив би вимоги ще одного кредитора до даного боржника.
Після укладення такого сумнівного договору на розробку комп’ютерної програми, боржником прийнято рішення про ліквідацію у зв’язку зі збитковою господарською діяльністю, про що повідомлено через газету „Голос України” та внесено запис до державного реєстру.

ХТО НЕ ВСТИГ (ДІНАТИСЯ ПРО ТРЕТЕЙСЬКЕ РІШЕННЯ), ТОЙ ЗАПІЗНИВСЯ…

Згідно ч. 2 ст. 111 ЦКУ у разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж її майна, а за ст. 112 ЦКУ вимоги кредиторів задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному з їх черги. Не сплачені через недостатність коштів вимоги вважаються погашеними.
Майно боржника, певна річ, не перекривало вимог всіх кредиторів, а тому судове рішення на користь підставного підприємства зменшує вартість пропорції першого кредитора. Отже, судове рішення за позовом підставного підприємства негативно впливатиме на право кредитора на найбільш повне задоволення його вимог до боржника, а тому за клопотанням першого кредитора Господарський суд м. Києва допустив його як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні боржника у справу за позовом підставного підприємства.
Відповідно до ст. 27 ГПКУ треті особи без самостійних вимог мають процесуальні права, як і сторони, за деякими виключеннями, які не підлягають розширеному тлумаченню.
Такі особи мають власні законні інтереси у вирішенні спору, бо рішення в ньому може вплинути на їх права. Для захисту цих прав треті особи вступають у справу, діють як самостійні учасники процесу, користуються процесуальними правами сторони заявляти заперечення, висловлювати доводи, подавати докази тощо. Через це вони є стороною спору, який розглядає суд, але не є стороною у судовому процесі (ст. 21 ГПКУ).
Після допущення у справу як третьої особи перший кредитор заперечив проти позову підставного підприємства до боржника на підставі сумніву щодо розробки комп’ютерної програми підставним підприємством і її існування взагалі. Логіка у цьому запереченні явна – за відсутності доказів створення програми не має й підстав для стягнення за неї оплати.
Першим кредитором подано клопотання про призначення судової експертизи об’єкта інтелектуальної власності, що являє собою комп’ютерну програму. Судом клопотання задоволено і витребувано від позивача й відповідача комп’ютерну програму й технічну документацію на її створення для експертизи.

Однак, не надавши будь-яких матеріалів, позивач (підставне підприємство) та відповідач (боржник) через кілька тижнів надали господарському суду клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.2 ст. 80 ГПКУ (є рішення третейського суду про вирішення господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав) та рішення третейського суду м. Суми про стягнення з боржника на користь підставного підприємства 81 млн. грн., із яких 6 млн. – основний борг, а 75 млн. – штрафи. Третейський розгляд тривав 10 днів і вирішив справу за одне засідання на підставі акту звірки і пояснень про визнання боржником боргу 81 млн. грн. Також позивачем надано наказ Господарського суду Сумської області про примусове стягнення на підставі третейського рішення і постанову про відкриття виконавчого провадження.
Перший кредитор не повідомлявся і не залучався до третейського розгляду ні сторонами договору, ні третейським судом. Наявність третейського рішення є підставою для припинення провадження у справі в господарському суді, через що спір не може бути в подальшому вирішений в господарському судочинстві за участі третьої особи. В результаті процесуальні права третьої особи не можуть бути реалізовані. Коло замкнулося…

ВИСНОВКИ НЕДОБРОСОВІСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО РІШЕННЯ БОРЖНИКОМ

Завдяки геніально, а найголовніше – швидко розглянутій третейським судом справі, перший кредитор був позбавлений участі у третейському розгляді того ж спору, який розглядається за його участю в якості третьої особи господарським судом. Не міг подати заперечень, клопотань та доводів у спорі, рішення з якого може вплинути на його права.
За таких обставин третейське рішення позбавило третю особу права доступу до правосуддя. Більше того вирішення третейським судом спору, який вже розглядається господарським судом, без погодження про його передачу на розгляд третейського суду з боку третьої особи і без її участі, а також припинення провадження у справі господарським судом, унеможливлює захист прав третьої особи у судовому порядку, тобто її доступ до правосуддя. Крім цього, такий третейський розгляд порушує право третьої особи на розгляд її справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, рівність і змагальність учасників процесу.
Згідно ст. 3, 5, 7 Закону „Про судоустрій і статус суддів” судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України; кожному гарантується захист його прав та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. У свою чергу ст. 4-3 ГПКУ зобов’язує господарський суд створити сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі (тобто і третім особам), необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Не дивлячись на вказані положення, статтею 12 ГПКУ встановлена можливість сторін судового процесу (а не всіх його учасників, включаючи третіх осіб) передати на вирішення третейського суду підвідомчий господарському суду спір, а за ч. 2 ст. 80 ГПКУ господарський суд припиняє провадження на підставі третейського розгляду, навіть якщо він здійснений без згоди і участі третьої особи.
За таких обставин норми ст. 12 і ч. 2 ст. 80 ГПКУ, в яких не враховуються права й інтереси третіх осіб як учасників процесу, суперечать Конституції і вимагають зміни для того, щоб забезпечити їх право укладати угоду про передачу спору на вирішення третейського суду нарівні із іншими учасниками.

Такої ж зміни вимагає і Закон України „Про третейські суди”, оскільки його редакція на даний час встановлює, що питання участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду (ст. 34). Законом не встановлено заборону третейським судам приймати до вирішення спори, які розглядаються господарськими судами, учасниками яких є треті особи, за третейськими угодами, укладеними без участі третіх осіб. Законом не покладено на третейські суди обов’язок залучати до участі у третейському розгляді третіх осіб, які допущені господарським судом. Через це процесуальні права третіх осіб, які вони мають у господарському суді, який вчиняє правосуддя, порушуються у третейському, якщо третейський розгляд здійснюється без їх участі.

ПРАВО НА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ

За ч.2 ст. 51 Закону України „Про третейські суди” право на оскарження рішення третейського суду мають не лише сторони спору, а і треті особи, а також особи, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки.

ОГЛЯД ДЕЯКИХ ПІДСТАВ СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ

Виключний перелік підстав скасування рішення третейського суду встановлений у ст. 51 вказаного закону.
Тому третейське рішення не може бути скасоване з інших підстав, навіть, наприклад, при явному порушенні норм матеріального права.

По-перше.
За п.1 ч.3 ст. 51 Закону України „Про третейські суди” (далі – Закон) оскарження рішення третейського суду з господарського спору відбувається, зокрема, з таких підстав:
1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
Таке ж правило встановлене п. 1 ст. 122-5 ГПК України.

За ст. 5 Закону спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
За ст. 2 Закону компетентний суд – місцевий державний суд за місцем розгляду справи третейським судом.
При цьому, за ст. 5 Закону спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Таким чином, при наявності в провадженні державного суду справи за спором між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав, передача спору на розгляд третейського суду й укладення третейської угоди можлива за згодою усіх сторін спору;
крім цього, третейському суду не підвідомча справа за спором між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав, яка знаходиться у провадженні державного суду, участь в якій приймає третя особа на стороні позивача чи відповідача, поки не має третейської угоди, укладеної усіма учасниками спору такого провадження включно з третьою особою.
Оскільки третя особа приймає участь справі в державному суді, хоча й не є стороною договору між позивачем і відповідачем, то цією участю захищає свої права, на які може вплинути судове рішення.
Через це укладення третейської угоди й передача справи на вирішення з господарського чи загального суду до третейського без згоди третьої особи є підставою для скасування третейського рішення.
За ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін.
За ст. 22 ГПКУ сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. 4-2 ГПКУ правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За ст.8 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Третейський розгляд за угодою, яку не укладав один з учасників спору, означає позбавлення такої особи права на розгляд справи в державному господарському чи загальному суді і одночасно є порушенням підвідомчості справи третейському суду.
Отже, передача спору у справі, яка розглядається державним судом, на розгляд третейського суду й укладення третейської угоди можлива лише за згодою всіх сторін спору, включно третіх осіб, а не тільки сторін договору.

Надаючи юридичні послуги щодо оскарження рішення третейського суду з господарського спору, резюмую, що, поспішаючи отримати третейське рішення, сторони часто звертаються до третейського суду, не подбавши про припинення провадження у тому ж самому спорі, який перебуває у провадженні державного суду.

Прийняте в результаті цього третейське рішення підлягає скасуванню на підставі того, що справа була не підвідомча третейському суду через наявність її на розгляді та не припиненому провадженні у державному господарському чи загальному суді.

Оскільки провадження у такій справі в державному суді припинено не було і не є, тобто за процесуальним законом справа підлягає розгляду саме державним судом.
За ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються;
Третейський суд, вирішуючи той самий спір при не припиненому в державному суді провадженні, фактично привласнює функцію правосуддя, тобто вирішує не підвідомчу йому справу.
Згідно з Рішенням від 25.12.1997 р. N9-зп Конституційний Суд України вирішив: ч. 1 cт. 55 Конституції треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
В Узагальненнях практики застосування судами Закону “Про третейські суди” від 11.02.2009 р. ВСУ зазначається, що виходячи з принципу верховенства права, непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і розгляд справи судом, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень.
За ч.ч. 1, 6 ст. 27 Закону „Про третейські суди” третейський суд самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи; Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності компетенції, третейський розгляд припиняється.

По-друге.
За п.2 ч.3 ст. 51 Закону рішення третейського суду з господарського спору може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою.
Отже, спір передається на вирішення третейського суду тільки якщо всі учасники про це конкретно домовилися.

Надаючи юридичні послуги щодо скасування третейського рішення з господарського спору, резюмую, що сторони часто не приділяють уваги належній конкретизації в третейській угоді спору, який передається.
Наприклад, в третейській угоді зазначається, що набирає вона чинності з моменту її підписання, і за нею сторони передають спори, що виникатимуть з приводу правовідносин по договору на розгляд третейського суду. З такого формулювання випливає, що на розгляд третейського суду не передаються спори, які виникли до підписання угоди (бо лише ті, «що виникатимуть у майбутньому»).
Тому рішення третейського суду, прийняте за такою угодою у спорі, який виник до дати її укладення, може бути скасоване.

Або, наприклад, якщо спір на дату укладення третейської угоди вже перебував на розгляді державного суду, але в угоді не зазначено про передачу саме цього спору третейському суду, то третейське рішення підлягає скасуванню.

По-третє.
За п.5 ч.3 ст. 51 Закону підставою оскарження й скасування рішення третейського суду є, зокрема, випадок коли:
5) третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.
Таке ж правило встановлене за п. 5 ст. 122-5 ГПК України.

Якщо третейське рішення впливає на права чи обов»язки будь-якої особи по відношенню до однієї з сторін, але така особа не була повідомлена про третейський розгляд і участі в ньому не приймала, це є підставою відміни рішення третейського суду.

Надаючи юридичні послуги щодо скасування третейського рішення з господарського спору, звертаю на це особливу увагу, так як ця норма часто порушується, хоча й в неявній формі, але завдяки нормам закону й думці Верховного Суду доведення цього порушення є підставою для відміни третейського рішення.

За ст. 34 Закону „Про третейські суди” питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду.
За ст. 28 з питань, не врегульованих регламентом, третейський суд застосовує норми цього Закону.
За ст. 11 Закону третейські суди вирішують спори на підставі Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів. У разі відсутності законодавства, що регулює певні спірні відносини, третейські суди застосовують законодавство, яке регулює подібні відносини.
Отже, третейський суд за імперативним приписом ст. 34 Закону зобов”язаний вирішувати питання щодо участі третіх осіб в третейському розгляді, так само, як це врегульовано Господарським та Цивільним процесуальним кодексами.
За ст.ст. 22, 27 ГПКУ сторони (і треті особи) користуються рівними процесуальними правами.
3а ст. 4-3 ГПКУ господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі (тобто і третім особам), необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Вирішуючи спір без участі третьої особи, третейський суд позбавляє її прав, які та мала б у спорі в державному суді по закону (в т.ч. подавати заперечення проти позову, докази, заявляти клопотання і т.д.).

За РІШЕННЯМ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ від 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (Справа N1-10/2004) встановлено, що поняття “охоронюваний законом інтерес”, що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям “права”, треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Третя особа, на права чи обов»язки якої по відношенню до однієї з сторін впливає третейське рішення, має юридичні, обґрунтовані законом суб»єктивні права та інтереси і простий легітимний дозвіл на їх отримання, який є об”єктом судового захисту. Третейський же суд, вирішивши справу без її участі, цього судового захисту її позбавляє.
В Узагальненнях практики застосування Закону “Про третейські суди” від 11.02.2009 р. ВСУ вказує, що питаннями, які виходять як за межі третейської угоди, так і за межі самого рішення третейського суду, слід вважати, зокрема, питання прав та обов’язків інших осіб, які не є сторонами, що передали спір на вирішення третейського суду; вирішення третейським судом таких питань є порушенням Закону „Про третейські суди” і безумовною підставою для скасування рішення третейського суду.

По-четверте.
За п. 4 ст. 122-5 ГПК України підставою відміни рішення третейського суду є невідповідність вимогам закону складу третейського суду, яким прийнято рішення.

За ч. 4 ст. 122-4 ГПК України господарський суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення третейського суду, якщо під час розгляду справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду, визначені статтею 122-5 цього Кодексу.
Надаючи юридичні послуги щодо оскарження рішення третейського суду з господарського спору, резюмую, що третейські судді часто не приділяють уваги умовам регламенту й належному формуванню складу колегії.
За ст. 10 Закону „Про третейські суди” порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюється цим Законом та регламентом третейського суду; регламент повинен визначати порядок формування складу третейського суду.
За ст. 17 Закону формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду.

Надаючи юридичні послуги щодо оскарження рішення третейського суду з господарського спору, мені довелося зустрічати різні регламенти, з яких вбачається їх схожість, майже типовість.
Регламентами встановлено, що при формуванні третейського суду в складі трьох і більше третейських суддів обрані кожною із сторін третейські судді обирають ще одного для забезпечення непарної кількості третейських суддів; головуючий складу третейського суду призначається Головою третейського суду.

Часто стається так, що у справі є письмова згоди трьох третейських суддів на обрання (призначення) третейським суддею та на здійснення колегіального розгляду справи, але відсутнє розпорядження Голови третейського суду про призначення головуючого складу третейського суду. Отже, головуючий колегії третейського суду і, як наслідок, його склад не відповідають регламенту, що є підставою відміни “фіктивного” третейського рішення.

За ст. 14 Закону у постійно діючих третейських судах призначення чи обрання третейських суддів здійснюється із затвердженого відповідно до статті 8 цього Закону списку третейських суддів, який за регламентом цього постійно діючого третейського суду може мати обов’язковий чи рекомендаційний характер.
Список суддів повідомляється Міністерству юстиції при створенні третейського суду чи при зміні персонального складу суддів.
Третейські суди іноді забувають зареєструвати зміни в списку, через що третейські рішення бувають прийняті особами з поза списку, тобто де факто є фіктивними третейськими рішеннями.

Надаючи юридичні послуги щодо оскарження рішення третейського суду з господарського спору, важливо клопотати про витребування для дослідження регламенту третейського суду та списку суддів для перевірки правильності формування складу суду.

УСПІШНА ПРОТИДІЯ НЕДОБРОСОВІСНОМУ ТРЕТЕЙСЬКОМУ РІШЕННЮ Й СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ З ГОСПОДАРСЬКОГО СПОРУ

В описаній на початку статті ситуації рішення третейського суду з господарського спору було оскаржено першим кредитором до господарського суду, а Господарський суд м. Києва за його заявою відмовив у припиненні провадження у справі за позовом підставного підприємства і зупинив у ній провадження до вирішення справи про скасування третейського рішення. Третейське рішення з господарського спору було скасовано господарським судом в результаті надання юридичних послуг по його оскарженню.

Також першим кредитором подано позов до підставного підприємства та боржника про визнання недійсним договору про розробку комп’ютерної програми як укладеного за зловмисною домовленістю підставного підприємства та боржника.

Додаткову інформацію з оскарження рішення третейського суду з господарського спору читайте на “Форумі Юридичного бюро Писаренка”.

Звертайтеся до Юридичного бюро Писаренка за послугами чи допомогою щодо скасування третейських рішень, якщо є істотний юридичний інтерес.

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
E-mail: info@fides.com.ua