Третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин (Закон «Про третейські суди» від 11.05.2004 р.).

Згідно із ст. 1 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит -вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Споживчий кредит може забезпечуватися іпотекою.

Статтею 6 Закону "Про третейські суди" визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, підвідомчих третейським судам.

Частину першу вказаної статті з 11 березня 2011 року доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Положення п. 14 ч. 1 статті 6 Закону про заборону третейського розгляду справ щодо захисту прав споживачів банківських послуг (чи кредитної спілки) поширюються на відносини щодо виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.

За ст. 458 ЦПКУ та ст. 51 Закону третейське рішення може бути скасовано, зокрема, у випадках якщо:

1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. N15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг дія статті 22 Закону "Про захист прав споживачів"  поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За ч.1 ст. 11 цього закону між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відтак спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого чи іпотечного кредиту, що виникають під час укладення чи виконання такого договору, за п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону "Про третейські суди", незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки за чинним з 11.03.2011 р. законом їх виключено з компетенції третейського суду.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову і субʼєкта звернення до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини зі споживчого кредиту поширюється дія Закону "Про захист прав споживачів".

Тому спори за споживчим чи іпотечним кредитом не можуть розглядатися третейськими судами, а третейські рішення у таких спорах, прийняті після 11.03.2011 р., можуть бути оскарженні і підлягають скасуванню. ВС 05.05.2020 р. №755/10380/17.

Рішення третейського суду в справі щодо споживчого (іпотечного) кредиту, прийняте після 11 березня 2011 року, не може бути виконане в примусовому порядку органом державної виконавчої служби чи приватним виконавцем, оскільки видача виконавчого листа на таке рішення є неможливою.

За ст. 483 ЦПК України питання видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу виконавчого листа про примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Закон містить перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документу; за ч. 3 ст. 485 ЦПКУ при розгляді справи суд встановлює наявність чи відсутність таких підстав.

Так державний суд може відмовити видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо за результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів третейського провадження буде з'ясовано, що при порушенні провадження чи третейського розгляду існували або з'явились пізніше обставини, при яких неможлива видача виконавчого листа на примусове виконання третейського рішення.

Підстави для відмови у видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду  передбачені у ЦПК України та статті 56 Закону "Про третейські суди".

До зазначених обставин для відмови банку у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, зокрема, віднесено:

1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом (ст. 51 закону про третейські суди).

2) справа, у якій прийнято третейське рішення, не підвідомча третейському суду відповідно до закону (ст. 6 закону). 

Державний суд, розглядаючи заяву про видачу виконавчого листа на рішення третейського суду, навіть якщо від сторін спору не надходило вимог з цього приводу, встановлює наявність чи відсутність компетенції при розгляді певної справи третейським судом.

3) пропущено встановлений 3-річний строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними. 

Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Якщо кредитором з заявою про видачу виконавчого листа заявлено клопотання про поновлення пропущеного вказаного строку та додано підтверджуючі документи, але компетентний суд не визнав причини пропуску строку достатніми для його поновлення, то слідує відмова у видачі виконавчого листа.

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом. 

Виконавчий документ не може бути виданий, якщо резолютивна частина рішення третейського суду носить не правовий характер. Третейський суд не може застосувати інші способи захисту прав, ніж визначені чинним законодавством чи договором.

За ст. 16 ЦКУ способами захисту прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;
• визнання правочину недійсним;
• припинення дії, яка порушує право;
• відновлення становища, яке існувало до порушення;
• примусове виконання обов'язку в натурі;
• зміна правовідношення;
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• інший спосіб, встановлений договором.

Якщо у рішенні третейського на винну сторону покладено обов'язок здійснити дії поза передбаченим законодавством чи договором способом захисту прав та інтересів, компетентний суд відмовляє у видачі виконавчого листа.

Додатково з питань оскарження третейських рішень - у статті за цим посиланням.

Відповіді на запити: Неможливість розгляду спору за іпотечним кредитом третейським судом. Розгляд кредитного спору третейським судом. Видача виконавчого документа на третейське рішення. Оскарження третейського рішення. Відмова у видачі виконавчого листа на рішення третейського суду. Адвокат з кредитних спорів. Судовий супровід іпотечних та кредитних спорів.