Але суд першої інстанції відмовив у позові.

Зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про виконавче провадження», ст. 3 Закону «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та п.1 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 р. №845, рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу.
Застосовуючи вказані норми у справі, суд першої інстанції зазначив, що на даний час державні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання чи стягнення коштів за рішенням суду з державних органів і відмовив у позові.

ЯК МИ БОРОЛИ ОСКАРЖУВАНУ ПОСТАНОВУ ДВС І СУДОВУ ВІДМОВУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Оскільки Первісне рішення суду є марним, якщо державний орган його не виконує, прикриваючись відсутністю бюджетних коштів, а державна виконавча служба не забезпечує його примусового виконання, то ми оскаржили повернення виконавчого листа й відмову першої інстанції.

Правову позицію апеляційної скарги обгрунтували тим, що використання застосованих судом першої інстанції правових норм для вирішення справи є незаконним, оскільки жодна з них не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Так, Первісне рішення суду ухвалено про зобов’язання ПФ вчинити дії щодо майна Стягувача, а не про стягнення пенсії.

Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (ст. 2) встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів з державних органів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, установа чи особа.
Законом встановлено особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу (ст. 3), про стягнення коштів з державного підприємства (ст. 3), про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна (ст. 7).
Тоді, як за ст.ст. 3-4 Закону рішення суду про стягнення коштів з державних органів виконуються Держказначейством, за ст. 7 рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна здійснюється в порядку Закону “Про виконавче провадження”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Отже, посилання суду першої інстанції на норми, які регулюють стягнення коштів з державних органів, для відмови у позовних вимогах про вчинення дій, боржником за якими є державний орган, є незаконним.

Адвокат акцентує увагу, що Судом порушено ст. 7 вказаного Закону та главу 7 Закону “Про виконавче провадження” («Виконання рішень, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії»), за якими Постанова про зобов’язання ПФ вчинити перерахунок пенсії та виплати її суму підлягає виконанню саме виконавчою службою, а не Держказначейством.

По-друге. Судом першої інстанції порушено ч.2 ст. 7 вказаного Закону, за якою у разі невиконання рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець імперативно зобов’язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Тому висновок Суду першої інстанції про правомірність повернення виконавчого документа Стягувачу Оскаржуваною постановою з посиланням на ст. 36 Закону «Про виконавче провадження» є незаконним.

ДОДАТКОВІ АГРУМЕНТИ ДЛЯ СКАСУВАННЯ ОСКАРЖУВАНОЇ ПОСТАНОВИ ДВС ТА ПОСТАНОВИ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

А/ За п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону «Про виконавче провадження», на яку послався Держвиконавець як на підставу Оскаржуваної постанови, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Встановленої законом заборони щодо проведення виконавчих дій стосовно пенсійного фонду, яка б виключала можливість виконання Постанови, не існує і Держвиконавцем не наведено.

Б/ Посилання як на підставу повернення виконавчого листа на ст. 8 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є протиправним, оскільки ця стаття не тільки не містить заборони на вчинення виконавчих дій стосовно ПФ, а навпаки підтверджує можливість виконання Постанови зі сторони ПФ за рахунок коштів Державного бюджету України. Більш того, за ст. 10 цього закону призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у ст. 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України. Стягувач належить до осіб, вказаних у ст. 1-2 вказаного Закону.

В/ Посилання в Оскаржуваній постанові на вищевказані п. Б статті законів для висновку, що ПФ не виконує Постанову в повному обсязі з незалежних від нього причин, є протиправним, оскільки вказані статті не встановлюють жодних перешкод для ПФ для виконання Постанови.

Г/ За ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Обов’язковість рішень суду є однією із конституційних засад здійснення судочинства, встановленою у п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції.
За ст. 255 КАСУ постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, а також для всіх органів, установ та організацій, посадових чи службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
За ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону “Про виконавче провадження” (далі-Закон) державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень; здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
За ч. 3 ст. 11 Закону державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню; вимагати від посадових осіб боржників – юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця.
За п. 1.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5 (далі-Інструкція), під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом, зокрема, винесення попереджень, внесення подань, складання актів, надання вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Акт – документ, що підтверджує певні встановлені факти або події, складається з зазначенням суті проведених дій; у констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
За п.п. 1.7., 1.8. Інструкції вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов’язкові для всіх органів, установ, посадових осіб на території України; вимога державного виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов’язковою для виконання органами, установами, посадовими особами щодо вчинення дій, необхідних для виконання рішення.

Держвиконавець не вжив доступних і адекватних заходів, визначених Законом та Інструкцією, для своєчасного і в повному обсязі виконання Первісного рішення суду.
Тому Державна виконавча служба має бути зобов’язана вчинити усі передбачені законом заходи для примусового виконання Первісного рішення суду.

Д/ За ч. 2 ст. 25 Закону державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови.
За ст. 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч. 2 ст. 25, підтвердження повного самостійного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
За ч.ч. 1-3 ст. 75 Закону після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов’язує боржника вчинити певні дії, держвиконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного виконання рішення; у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п’яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення; у разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника подвійний штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Держвиконавець порушив ст.ст. 75, 27, ч.ч. 1-3 ст. 11 Закону, п.п. 1.5, 1.7, 1.8 Інструкції.

Так, отримавши від ПФ повідомлення про перерахунок Стягувачу пенсії за присуджений період і встановивши несплату цієї суми, Держвиконавець не наклав на ПФ штраф за ст. 89 Закону й не забезпечив жодних заходів з примусового виконання Первісного рішення суду.
Також Держвиконавець не перевірив повторно стан виконання Первісного рішення суду зі сторони ПФ не пізніше п’яти робочих днів, не наклав на ПФ штраф у подвійному розмірі за повторне невиконання Первісного рішення суду за ст. 89 Закону, не вніс подання правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності і не забезпечив подальших заходів виконавчого провадження.

Через це бездіяльність ВДВС у вигляді незабезпечення примусового виконання Первісного рішення суду, починаючи з 8-го дня з моменту відкриття виконавчого провадження, є незаконною.

Е/ Європейський суд з прав людини в п. 74 рішення у справі “Іммобільяре Саффі проти Італії” зазначив, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини в п. 40 рішення у справі “Горнсбі проти Греції” зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов’язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі “Піалопулос та інші проти Греції”, пункт 68).
За ст.1 першого Протоколу до Конвенції кожна особа має право мирно володіти своїм майном і не може бути його позбавлена інакше як в інтересах суспільства.
Невід’ємною частиною справедливого судового розгляду та ефективного захисту права на мирне володіння майном є забезпечення державою примусового виконання судового рішення в розумний строк, яке в Україні покладається на державну виконавчу службу та державних виконавців.

Адвокат акцентує увагу, що, не забезпечивши примусового виконання Первісного рішення суду, Державна виконавча служба та Суд першої інстанції порушили вказані норми рішень Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд і право власності Стягувача.

На підставі викладеного Київський апеляційний господарський суд скасував Оскаржувану постанову ДВС та відмову першої інстанції й зобов’язав державну виконавчу службу здійснити виконавчі дії з виконання Первісного рішення суду.

Щодо бездіяльності ДВС та невиконання судового рішення див. постанову ВС від 01.02.2018 р. №911/2317/13.  

Додатково з практики подачі скарг на державного виконавця та стягнення коштів з державних органів за рішенням суду читайте за цим лінком, тут, тут і на форумі ЮБП.