Питання незаконності / фіктивності правочину юридичної особи з фізичною.

Визнання недійсним / фіктивним договору за видатковими накладними.

Питання незаконності / фіктивності правочину юридичної особи з фізичною.

ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ, ОФОРМЛЕНОГО ВИДАТКОВИМИ НАКЛАДНИМИ.

За ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст.ст. 207, 208 ЦКУ правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі;

виключення становлять лише ті правочини між фізичною та юридичною особою, які повністю виконуються в момент їх укладення;

правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони,   підписаних ними.

За ст. 639 ЦКУ якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми.

Тому, якщо продаж майна чи інший правочин між фізичною та юридичною особою оформлено у виді підписаних сторонами виключно видаткових накладних чи актів приймання-передачі (без складання договору), то спір про визнання  його недійсним вирішується у загальному порядку.

З урахуванням суб’єктного складу сторін правочину ЮО/ФО є певні особливості для визнання його недійсним, зокрема, фіктивним.

Деякі з них викладені нижче на основі судової справи клієнта.

Відповідачем (юрособа) й Позивачем (фізособа без статусу СПД) підписано видаткові накладні (надалі-Видаткові накладні), в яких зазначено, що Відповідач передав, а Позивач отримав товар (засоби мобільного зв’язку) на 3,5 млн. грн.

Письмового договору сторонами не укладалося. Позивач не отримував майна за Видатковими накладними.

Видаткові накладні складені через кілька місяців після сплати Відповідачем податків і штрафів на 1,5 млн. грн. за податковим повідомленням-рішенням, прийнятим по результатам позапланової перевірки Відповідача в період, коли його директором був Позивач.

Накладні підписані від імені Відповідача учасником з часткою 33,3% статутного капіталу, обраним тимчасовим виконувачем обов’язків директора при одночасному відстороненні Позивача від повноважень виконавчого органу рішенням загальних зборів.

За позовом Позивача як учасника з часткою 33,4% статутного капіталу, судом визнано недійсним рішення загальних зборів про обрання тимчасового виконувача обов’язків директора та   відсторонення Позивача від повноважень виконавчого органу як таких, що прийняті у відсутність і без запрошення Позивача. 

Після судового рішення подальшими загальними зборами припинено повноваження Позивача як виконавчого органа і обрано нового директора.

За підписом нового директора подано позов про стягнення з Позивача на користь Відповідача 3,5 млн. грн. за Видатковими накладними.

Позивачем подано зустрічний позов про визнання Видаткових накладних недійсними як протизаконних і фіктивних, виходячи з наступного.

За ч.ч. 1, 2, 5 ст. 203 ЦКУ:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

За ст. 234 ЦКУ правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, є фіктивним.

Відтак правочин, зміст якого суперечить закону, укладений особою без належних повноважень чи без наміру створення зазначених  в ньому правових наслідків, визнається недійсним.   

ПІДСТАВИ НЕДІЙСНОСТІ ПРАВОЧИНУ ЗА ВИДАТКОВИМИ НАКЛАДНИМИ.

ЦІНА ТОВАРУ У ВИДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ ЗАЗНАЧЕНА БЕЗ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ, ЩО ТЯГНЕ НІКЧЕМНІСТЬ ПРАВОЧИНУ ЗГІДНО СПЕЦІАЛЬНИХ НОРМ.

Відповідач є підприємницьким товариством і включений до реєстру платників ПДВ з 01.03.2015 р.

За ст.ст. 185.1., 188.1., 193.1. Податкового кодексу України об’єктом оподаткування ПДВ за ставкою 20% є операції з продажу товарів на території України, в т.ч. з безоплатної передачі та на умовах товарного кредиту, а базою оподаткування – договірна вартість товарів, але не менше ціни їх попереднього придбання.

Податкове зобов’язання з ПДВ виникає у продавця в момент відвантаження товару (ст. 187.1.  ПКУ).

За ст. 194.1.1. ПКУ податок становить 20% і додається до ціни товару. 

Позивач є фізичною особою і не є суб’єктом підприємницької діяльності.

За ст. 698 ЦКУ по договору роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його;

2. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. 

3. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів;

4. Умови договору, що обмежують права покупця-фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

За ст. 633 ЦКУ публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів кожному, хто до неї звернеться;

2. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги;

5. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору;

6. Умови публічного договору, які суперечать частині 2 цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Відтак, правочин між Позивачем і Відповідачем є публічним, має укладатися з однаковими для всіх покупців умовами з ПДВ і підкорюватися спеціальним правилам про захист прав споживачів.

За ч.ч. 1, 3 ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» продавець повинен обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції; Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.

За ст. 21 вказаного Закону крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, вважається, що для цілей застосування законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

7) ціну продукції визначено неналежним чином; 

Позаяк у Видаткових накладних не зазначено ціни кожної одиниці окремо і загалом, а також ПДВ, який сплачується покупцем, це є в будь-якому разі порушенням прав споживача, що тягне нікчемність накладних за ч. 4 ст. 698 ЦКУ та ч. 6 ст. 633 ЦКУ.

Велика Палата ВС вказує, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 від 05.06.2018 р. №338/180/17). 

Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання його недійсним судом не вимагається. Відтак, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, то позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (п.п. 70-73 ВПВС від 10.04.2019 р. №463/5896/14-ц).

ВИДАТКОВІ НАКЛАДНІ ПІДПИСАНІ ВИКОНУВАЧЕМ ОБОВ’ЯЗКІВ ДИРЕКТОРА ВІДПОВІДАЧА ПОЗА НЕОБХІДНИМ ОБСЯГОМ ЦИВІЛЬНОЇ ДІЄЗДАТНОСТІ.

Статтею 92 ЦКУ визначено цивільну дієздатність юридичної особи:

юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону;

порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом;

орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно закону та статуту Відповідача виконавчим органом останнього є директор; обрання та відкликання директора/тимчасового виконувача його обов’язків здійснюється зборами учасників при завчасному письмовому повідомленні кожного з них про час і місце зборів.

Тимчасовий виконувач обов’язків директора, який уклав Видаткові накладні, як учасник Відповідача з часткою 33,3% СК - ініціатор і голова загальних зборів про відсторонення Позивача від обов’язків директора, достеменно знав про неправомірність загальних зборів, бо Позивача на них не запрошено.

Відтак, сторонам було відомо про перевищення повноважень тимчасовим виконувачем обов’язків при складенні Видаткових накладних.  

Судовим рішенням в подальшому визнано недійсним вказане рішення загальних зборів про відсторонення Позивача та обрання тимчасового виконувача обов’язків директора.

Оскільки обидві сторони підписали Видаткові накладні, знаючи про перевищення повноважень тимчасового виконувача обов’язків директора, то вони є недійсними за ч. 3 ст. 92 та ст. 241 ЦКУ (щодо недійсності правочину при перевищенні повноважень представника - див. за цим посиланням).

ВИДАТКОВІ НАКЛАДНІ СКЛАДЕНІ БЕЗ ЗГОДИ ДРУЖИНИ ПОЗИВАЧА.

За ст. 65 Сімейного кодексу дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового;

для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Оскільки Позивач одружений, то Видаткові накладні на майно на 3,5 млн. грн. за межами дрібної побутової угоди мали укладатися за письмової згоди дружини.

ФІКТИВНІСТЬ НАКЛАДНИХ, СКЛАДЕНИХ У ВІДСУТНІСТЬ НАМІРІВ СТВОРЕННЯ ПРАВОВИХ НАСЛІДКІВ.

За ст. 234 ЦКУ правочин, вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, є фіктивним і визнається недійсним судом.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Для визнання правочину фіктивним суд має встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Видаткові накладні є фіктивними, що випливає із наступного.

ВСУПЕРЕЧ ЗАКОНУ НАКЛАДНІ СКЛАДЕНО НА ПРОДАЖ МАЙНА, НАЯВНІСТЬ ЯКОГО У ВІДПОВІДАЧА НЕ ПІДТВЕРДЖЕНА ДОКУМЕНТАЛЬНО.

Цим самим сторони знали, що передачі товару об’єктивно не буде здійснено.

 Так, за ч. 1 ст. 656 ЦКУ предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 658 ЦКУ право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Товар, зазначений у Видаткових накладних, Відповідачем не придбавався, у його власності не був, і не оприбутковувався в його бухгалтерському обліку на дату накладних. 

За п.п. 1.2., 2.17., 3.7. «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. N88 операції з придбання підприємством товару відображаються у бухгалтерському обліку методом суцільного і безперервного документування; записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення;

інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерської звітності, порядок складання якої встановлюється відповідними нормативно-правовими актами;

заборгованість за товар відображається в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

За висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи не підтверджується первинними, платіжними документами і документами бухгалтерського обліку, податкової та фінансової звітності  наявність у Відповідача товару, зазначеного у Видаткових накладних, його оприбуткування та заборгованість по оплаті за нього в бухгалтерському обліку Відповідача. А так само -  продаж Відповідачем  товару за ними Позивачу і заборгованість останнього за це майно.

Відтак, товару за Видатковими накладними у власності Відповідача не було і не могло бути ним продано.

ДОХІД ЗА ВИДАТКОВИМИ НАКЛАДНИМИ НЕ ВІДОБРАЖЕНИЙ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ТА ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ ВІДПОВІДАЧА, ЩО ПІДТВЕРДЖУЄ ВІДСУТНІСТЬ ЯК НАМІРУ, ТАК І ПРОДАЖУ ТОВАРУ.

При реальному продажу доходи включалися б в офіційний облік. 

За п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України «Для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, ведення яких передбачено законодавством;

платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних,  не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту».

За висновком проведеної у справі судово-економічної експертизи не підтверджується документами бухгалтерського обліку, податкової та фінансової звітності господарська операція з продажу товару за Видатковими накладними.

Невідображення доходу в обліку вказує на завідому відсутність як наміру, так і продажу по Видатковим накладним.

ВСУПЕРЕЧ ІМПЕРАТИВНИМ НОРМАМ ВІДПОВІДАЧЕМ НЕ СКЛАДЕНО Й НЕ ЗАРЕЄСТРОВАНО ПОДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ НА ПРОДАЖ В ЄДИНОМУ РЕЄСТРІ ПОДАТКОВИХ НАКЛАДНИХ.

При реальному продажу товару складається офіційна податкова накладна. 

За ст. 201.1. ПКУ платник ПДВ в день продажу товару зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі і зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних;

в податковій накладній, зокрема, зазначається дата її складання, номенклатура, кількість і ціна товарів, ставка ПДВ в відсотках та грошовому виразі.  

ЮРИДИЧНИЙ СУПРОВІД ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ / ПРАВОЧИНІВ
ЗАПИТ ПОСЛУГ

За п. 18 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого Наказом Мінфіну України N1307 від 31.12.2015 р., податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс);

за п. 3 цього порядку - усі податкові накладні, у тому числі накладні, особливості заповнення яких викладені в пунктах 9 - 15 та 19 цього Порядку, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних у порядку та за формою, встановлених Кабінетом Міністрів України.

За відомостями, наданими на ухвалу суду ГУ ДПС в м. Києві, Відповідачем не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на продаж товару за Видатковими накладними.

Відсутність такої реєстрації вказує на відсутність як наміру, так і реального продажу товару. 

Крім цього, у Видаткових накладних не зазначено ПДВ взагалі, тобто сторони знали заздалегідь, що продаж за ними не буде виконано.

НАКЛАДНІ СКЛАДЕНІ ЗАВІДОМО ЗНАЮЧИ, ЩО РЕАЛЬНО НЕ БУДУТЬ ВИКОНУВАТИСЯ.

Не дивлячись на зазначене в Видаткових накладних, Позивач не отримував майна за ними, а Відповідач зворотного не довів іншими належними і допустимими доказами.

Додатково щодо практики визнання договорів недійсними / фіктивними - за цим посиланням.

21.01.2015  6-197цс14; 19.10.2016  6-1873цс16.

Відповіді на запити: Визнання недійсним договору купівлі-продажу. Визнання угоди фіктивною. Визнання недійсним договору за видатковими накладними. Послуги адвоката з господарських справ.  Визнання недійсним / фіктивним договору. Адвокат        

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат з судового супроводу бізнесових і податкових спорів, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
Тел. +38 (050) 719 10 16
E-mail: info@fides.com.ua

542
Ваша оцінка сторінки:
Середнє: 5 (1 голос)