Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов’язки учасників цивільних правовідносин (ст.ст. 11, 202 ЦК України).

Згідно із законом правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Залежно від кількості осіб, що виражають свою волю (сторін правочину), та спрямованості їх волі вони розподіляються на односторонні, двосторонні та багатосторонні.

Дво- чи багатостороннім правочином є договір (угода).

Односторонній правочин – це дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (ч. 3 ст. 202 ЦКУ). До односторонніх правочинів, зокрема, належать видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, розірвання договору в односторонньому порядку.

Односторонній правочин може створювати обов’язки для особи, яка його вчинила, чи для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Розірвання договору про надання послуг в односторонньому порядку є також правочином, оскільки в результаті його вчинення між сторонами припиняються цивільні права та обов’язки передбачені договором про надання послуг.

Стаття 907 ЦК України передбачає можливість розірвання договору про надання послуг, де сказано, що договір може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

За загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 651 ЦКУ).

Якщо договір про надання послуг укладений між суб’єктами господарської діяльності, їхні відносини регулюються з урахуванням спеціальних норм Господарського кодексу України.

За ст. 188 ГКУ зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Процедура розірвання господарського договору закріплена у цій статті ГКУ.

Відтак одностороння відмова від договору про надання послуг може мати місце виключно на підставах, прямо установлених законом чи домовленістю сторін.

Одностороння відмова від договору є правочином.

Тому на нього  поширюються загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, визначеними ст. 203 ЦК України.

Односторонній правочин про розірвання договору може визнаватися недійсним на підставі рішення суду за наявності підстав передбачених ст. 215 ЦКУ.

Так, за ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч. ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

До підстав, які можна використати у випадку відмови від договору в односторонньому порядку, належать виключно одна - ч. 1 ст. 203 ЦК України - зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» судам необхідно враховувати, що згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Разом з цим у п. 8 указаної Постанови зазначається, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Тобто, підставою визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору про надання послуг є конкретна дія сторони, яка виражається у формі відмови від договору, порушуючи при цьому сам порядок розірвання такого договору, визначений ним або відповідним Законом чи положеннями Кодексу, який регулює ці правовідносини.

Якщо була порушена процедура розірвання договору чи були використані умови, підстави для вчинення таких дій, які не передбачені самим договором чи законом, або вони не відносяться до тих обставин, які були на момент розірвання договору, – це є підставою для суду визнати недійсним правочин про односторонню відмову від договору про надання послуг в силу норм ст. ст. 203, 215 ЦК України.

За абз. 2 п. 4 Постанови від 06.11.2009 №9 оспорюваний правочин (про відмову чи розірвання договору в односторонньому порядку) може бути визнаний недійсним виключно на підставі рішення суду за ч. 3 ст. 215 ЦКУ (оспорюваний правочин), а за п. 2 Постанови відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р., вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Доведення невиконання умов по договору та неякісне надання послуг, покладається на опонента.

У постанові від 25.06.2019 №910/1289/19 Північний апеляційний суду м. Києва у справі за позовом ТОВ "М." до 1. Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 2. Комунального підприємства "Київський метрополітен" про визнання недійсним односторонніх правочинів відмови від договору, зобов'язання виконувати договір та зобов'язання вчинити певні дії, суд прийшов до висновку:

1. Правочин (одностороння відмова від договору) не відповідає наведеним положенням договору та приписам ст. ст. 6, 11-13, 203, 611, 627, 628, 651 ЦК, що в силу ст. 215 Цивільного кодексу є підставою для визнання його недійсним.
2. Досліджуючи питання законності вчинення одностороннього правочину про розірвання договору, насамперед слід встановити чи передбачено у конкретному випадку право односторонньої відмови від договору в позасудовому порядку, чи дотримано визначеної форми та порядку її вчинення, та чи має місце порушення контрагентом зобов'язання, яке тягне за собою правові наслідки у такому вигляді.

Розібравшись у питанні підсудності, потрібно подати позов про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови від договору про надання послуг при юридичному супроводі адвоката з господарських справ.

Позов обґрунтовується посиланнями на пункти договору та норми чинного на момент укладання правочину законодавства, порушені іншою стороною при односторонньому розірванні договору, що в силу норм ст. ст. 203, 215 ЦК України тягне визнання такого правочину недійсним.