Писаренко Олександр Олексійович, адвокат, магістр бізнес адміністрування.
Юридичне бюро Писаренка.

Останньою «лінією захисту» в судовій системі України для особи, не згодної з постановою касаційної інстанції в її справі, через неправильне застосування норм матеріального права, є Верховний Суд України (ВСУ).
Постанова касаційного суду може бути переглянута й скасована, якщо ВСУ знайде її висновки помилковими, з прийняттям нового рішення з висновками про правильне застосування норми матеріального права.
Але процесуальні положення про підстави для перегляду ВСУ рішень касаційної інстанції та судова практика допуску справ до провадження у ВСУ настільки відрізняються, що добитися перегляду постанови в ВСУ є малоймовірним.
На прикладі ухвал Вищого господарського суду України (ВГСУ) й адвокатського погляду на підходи касаційної інстанції до допуску справ для перегляду в ВСУ звертаю увагу на деякі проблеми цієї ланки юридичної практики.

Допустити не можна відмовити

За ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (ГПКУ) підставами для заяви про перегляд рішень господарських судів ВСУ є виключно 1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.
В публікації мове йде виключно про першу.

За ст. ст. 11115 , 11121 ГПКУ заяву мають право подати сторони після перегляду рішень господарських судів в касаційному порядку; питання про допуск справи до провадження в ВСУ вирішується колегією із суддів ВГСУ.
Викликає сумнів неупередженість вирішення цього питання суддями того ж ВГСУ, який виніс постанову, законність якої заперечується стороною. На мій погляд, судді того ж суду не можуть неупереджено вирішувати передачу справи для перегляду ВСУ, який за статистикою* скасовує більше 55% постанов касаційної інстанції, визнаючи їх незаконність.

Підміна компетенції?

Ст. 11120 ГПКУ відносить до повноважень ВГСУ перевірку відповідності поданої заяви вимогам цього Кодексу. Але питання перевірки є обмеженими, а саме – відповідність статтям 11118, 11119 щодо форми, змісту, додатків та порядку подання заяви. Наслідками недотримання вимог є виправлення заявником недоліків чи повернення заяви.
Встановлення наявності чи відсутності неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, яка є підставою для перегляду, здійснює ВСУ за наслідками розгляду справи, з приводу чого приймає постанову.
Якщо такі обставини не підтвердилися, то ВСУ відмовляє в задоволенні заяви (ст. 11126 ГПКУ).
Якщо обставини підтвердилися, то ВСУ задовольняє заяву (ст. 11125 ГПКУ). При цьому в постанові наводиться висновок про правильне застосування матеріально-правової норми, який є обов’язковим для всіх судів України та суб’єктів повноважень, які застосовують нормативно-правовий акт із зазначеною нормою права (ст. 11128 ГПКУ).
Остаточною є постанова саме ВСУ (ст. 11124 ГПКУ).
За ст.ст. 17, 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВСУ входить до системи судів загальної юрисдикції, забезпечує однакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права і створює однакову судову практику їх застосування.
Не дивлячись на це, за ст. 11121 ГПКУ саме ВГСУ виносить ухвалу про допуск чи відмову в допуску справи до провадження ВСУ, вирішуючи при цьому про наявність неоднакового застосування закону.
Хоча конкретні підстави для відмови в допуску в названій статті, так само як в розділі ХІІ2 ГПКУ, не зазначені, але ВГСУ за усталеною практикою, фактично підміняючи ВСУ, перевіряє наявність неоднакового застосування ним самим чи касаційними судами тих самих норм, і часто відмовляє у допуску справи до перегляду, встановивши, що на його погляд такі обставини відсутні.
За даними статистики* в 2012 р. до ВГСУ надійшло 1,7 тис. заяв про перегляд рішень ВСУ. ВГСУ постановив 65 ухвал про допуск до провадження; за 1,4 тис. заяв відмовлено. Тобто 1 допуск на 21 відмову.
Через це левова частина справ не допускається до перегляду до ВСУ, що призводить до відсутності достатньої кількості постанов останнього про правильне застосування матеріально-правових норм.
Отже, встановлення неоднакового застосування касаційними судами тих самих норм повинно здійснюватися безпосередньо ВСУ з винесенням постанови про усунення помилковості застосування закону, а не ВГСУ, який в більшості не допускає справи до перегляду.

Доведіть умови

В гіпотезі п.1 ч.1 ст. 11116 ГПКУ є дві умови, дотримання яких гарантує допуск справи до провадження ВСУ:
1) неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права з ухваленням різних за змістом судових рішень;
2) прийняття таких рішень у подібних правовідносинах.

Перша умова дотримується, якщо вищий спеціалізований суд за наслідками касаційного оскарження виніс постанову про задоволення позову на остаточне вирішення спору, застосувавши норму матеріального права, а в іншій подібній справі – про відмову в позові на підставі тієї самої норми.
У постанові №2 «Про деякі питання практики застосування розділу XII2 Господарського процесуального кодексу України» від 11.10.2010 р. Пленум ВГСУ зазначає, що ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних спірних правовідносин і однакового матеріально-правового регулювання дійшли неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.
Підставою для перегляду є неоднакове застосування норми саме у постановах вищого спеціалізованого суду як касаційної інстанції у конкретних справах, а не в постановах пленуму, роз»ясненнях, рекомендаціях, оглядових листах і т.п. касаційних судів.
Встановлений у ст.11116 ГПК перелік підстав перегляду судових рішень не включає названих постанов.
Позиція щодо обмеження підстав для перегляду постановами касаційної інстанції в конкретних справах зазначена в ухвалах ВГСУ від 12.02.2013 №6/187/17/12, від 31.01.2013 №40/88пд, від 31.01.2013 №20/5025/184/12.

Не є підставою для перегляду також постанови судових палат ВСУ.
За ч.1 ст. 125 Конституції України вищі спеціалізовані суди забезпечують касаційне оскарження та перегляд рішень відповідних юрисдикцій. В Рішенні від 11.03.2010 р. N 8-рп/2010 Конституційний Суд України зауважив, що конституційний статус ВСУ як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Через це посилання на постанови судових палат ВСУ не може служити доведенням неоднакового застосування касаційною інстанцією матеріального права.
Такий правовий висновок зроблено в ухвалах ВГСУ від 14.06.2012 №48/412, від 27.12.2011 №10/270.

Щодо другої умови виникає контрадикція між поглядами юристів, виходячи з буквального змісту п.1 ч.1 ст. 11116 ГПКУ, і підходами ВГСУ до розуміння «подібності правовідносин».
За названою статтею неоднакове застосування матеріального закону повинно мати місце в постановах «у подібних правовідносинах».
За ст.ст. 11118-11119 ГПКУ при поданні заяви про перегляд зацікавлена особа повинна зазначити «конкретні різні за змістом судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм ….. у подібних правовідносинах», і додати копії таких рішень.
Однак критеріїв чи ступенів подібності правовідносин не визначено ні ГПКУ, ні іншим законом України.
Користуючись цим, ВГСУ вважає необхідним, щоб постанови у різних справах відповідали одночасно широкому колу критеріїв, встановлених ним самим, щоб зробити висновок про подібність правовідносин.
Так, із п.3 постанови Пленум ВГСУ №2 «Про деякі питання практики застосування розділу XII2 ГПКУ» від 11.10.2010 р. випливає, що подібні правовідносини розуміються ВГСУ за подібних предмета та підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин справи.
Якщо з критеріями подібного предмета, підстав позову та змісту позовних вимог у різних справах можна погодитися, щоб стверджувати про подібність правовідносин, то з критерієм «встановлених судом фактичних обставин», на мій погляд, погодитися не можна. В різних обставинах господарської діяльності різних осіб складаються індивідуальні обставини, тому досягнення критерія малоймовірне. По-друге, критерій перетворює подібність правовідносин у ідентичність, що суперечить ГПКУ і дає можливість відмовити в допуску до перегляду практично будь-якої справи, бо не має справ з тотожними фактичними обставинами.

Подібність правовідносин

У практиці ВГСУ багато ухвал, якими відмовлено в допуску справ до перегляду ВСУ, на підставі того, що «заявником не доведено неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки судові рішення у справах прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи», що «постанова, про перегляд якої подано заяву, і постанова ВГСУ, на яку здійснюється посилання заявником, свідчать про відмінність установлених судом фактичних обставин, покладених в основу постанов», і що правові висновки, покладені ВГСУ в основу протилежних постанов, «не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи» (наприклад ухвали від 14.05.2012 №32/142пн, від 10.10.2012 №5021/1324/2011, від 19.08.2013 № 5011-13/15613-2012).

Таким чином, підхід касаційної інстанції до «подібності правовідносин» зводить до мінімуму шанси на перегляд справи ВСУ, а дотримання вимог ст. 11116 викликає практичні труднощі.
На погляд адвоката такий підхід видається обмеженням права на доступ до суду.
Оскільки критерії подібності правовідносин не визначені законом, то справедливий суд повинен широко їх тлумачити, виходячи з верховенства права, і допускати справи для перегляду при наявності їх схожості, а не відмовляти через «різні фактичні обставини справи».
Відсутність правової визначеності «подібності правовідносин», що викликає сумніви, є ті чи інші правовідносини подібними чи ні, в поєднанні з гарантією права на справедливий суд повинна тлумачитися на користь доступу до ВСУ, який приймає остаточну постанову.

*Судова статистика на сайті Верховного Суду України www.scourt.gov.ua

Додаткову інформацію з теми статті дивіться на форумі  за цим посиланням.

Поставити запитання й отримати юридичну консультацію ви можете, зареєструвавшись на “Форумі Юридичного бюро Писаренка”.

Звертайтеся до Юридичного бюро Писаренка за послугами чи допомогою, якщо є істотний юридичний інтерес.

Писаренко Олександр Олексійович, адвокат, магістр бізнес адміністрування.

Тел. +38 (044) 270 60 46
E-mail: info@fides.com.ua