Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова судової влади держави від офіційного осуду, призначення покарання та визнання судимою особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадках у порядку, встановленому КПК.

Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, внаслідок спливу певного проміжку часу.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили.

Закінчення строку давності  є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Таке визначення дала ОП ВС (ККС) у постанові від 06.12.2021 по справі №521/8873/18 (практика адвоката з кримінальних справ).

Загальними положеннями закінчення досудового розслідування закріплений принцип, що особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Однією із форм закінчення досудового розслідування за ст. ч. 2 ст. 283 КПК є звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Правові підстави такого звільнення зазначені у 9 розділі закону про кримінальну відповідальність (далі - КК), зокрема, у зв'язку із закінченням строків давності за ст. 49 КК.

Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.

За ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) 2 роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) 3 роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) 10 років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) 15 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

До загального, недиференційованого (нероздільного, однорідного) строку давності зараховується:

1) час, що минув з дня вчинення злочину і до дня ухилення особи від досудового розслідування та суду;

2) час такого ухилення;

3) час, що минув з дня з'явлення особи із зізнанням або затримання, якщо таке мало місце;

4) час проведення поновленого досудового розслідування та судового розгляду.

Перебіг давності цих строків зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п’ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.

Особа, яка ухиляється від досудового слідства і суду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо:

- з дня вчинення злочину будь-якої тяжкості минуло не менше п'ятнадцяти років (загальний строк давності);

- ця давність не була перервана вчиненням іншого нетяжкого, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Наприклад,  якщо особа ухиляється від слідства та суду за тяжкий злочин, десятирічний строк давності зупиняється з моменту ухилення особи і до моменту її з'явлення або затримання, з якого продовжується перебіг десятирічного строку.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків давності строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Винятком є вирішення судом питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі.

Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109-114-2, проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу (ч. 5 ст. 49 КК).

У разі вчинення стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи таких злочинів як: примушування до шлюбу; одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження, обчислення строків давності, розпочинається з дня, коли така потерпіла особа досягла повноліття або, у разі її смерті, мала б досягти повноліття (ч. 4 ст. 49 КК, практика адвоката з кримінальних справ).