Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі-Закон) у разі смерті учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця без згоди учасників товариства.

У відповідності до ст.ст. 1216, 1218 ЦКУ спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 3 ст. 1223 ЦКУ право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За ч. 5 ст. 1268 незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ст. 1296 спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину;

якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців;

відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За ст. 1267 ЦКУ частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відтак, з дня смерті батька до сторін справи перейшли права на його майно, зокрема й на частку в статутному капіталі ТОВ, у рівних частках.

Через це в них є право вимагати в суді захисту своїх прав та інтересу на спадщину, зокрема, позовом, який може привести до збільшення спадкової маси та отримання часток на неї.

За ч. 3 ст. 215 ЦКУ якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 216 ЦКУ у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину;

вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою; суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Жодного іншого майна, яке належить до спадщини батька, у спадковій справі не виявлено.

Протиправна передача частки в статутному капіталі підприємства безпосередньо зменшила обсяг спадкової маси і повністю позбавила Позивачок спадщини, що суперечить їх законному інтересу. Визнання такої передачі недійсною навпаки збільшить обсяг спадщини, тому Позивачки просять суд про захист.

За ч. 1 ст. 215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203, зокрема, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину є також недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору.

Правочин з виходу батька із засновників та передачі ним частки в 100% статутного капіталу Відповідачеві, оформлений заявою про вихід та актом приймання-передачі, суперечить законові, виходячи з наступного.

Відсутність права виходу.

Батько був єдиним засновником ТОВ станом на дату заяви про вихід  з часткою в розмірі 300 грн., що становило 100% статутного капіталу.;

За таких обставин він не міг вийти з підприємства в силу прямої заборони, встановленої статтею 24 Закону та пунктом 3 частини 3 ст. 96-1 ЦКУ.

Так, згідно з п. 3 ч. 3 ст. 96-1 ЦКУ учасники (засновники) юридичної особи мають право вийти з юридичної особи у порядку та у випадках, передбачених законом та установчим документом.

За ч. 5 ст. 24 Закону вихід учасника з товариства, внаслідок якого у товаристві не залишиться жодного учасника, забороняється.

Недодержання письмової нотаріальної форми правочину.

У тексті заяви про вихід із засновників та акту приймання-передачі, зазначено, що батько передав безоплатно у розмірі 100 (сто) відсотків право власності на підприємство та 100 (сто) відсотків частки у статутному капіталі ТОВ.

Відтак відчуження було безоплатним, а предметом відчуження - підприємство та частка у статутному капіталі.

За таких обставин відчуження є правочином дарування єдиного майнового комплексу та майнових прав, для якого законом встановлена письмова нотаріальна форма.

Всупереч закону батько з Відповідачем не уклали письмового договору дарування підприємства та 100 (сто) відсотків частки у статутному капіталі.

Так, у відповідності до ст. 717 ЦКУ за договором дарування одна сторона передає або зобов'язується передати обдаровуваному безоплатно майно у власність.

Договір дарування є двостороннім.

Згідно з ст. 191 ЦКУ підприємство є єдиним майновим комплексом; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, права вимоги та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 657 ЦКУ договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 719 ЦКУ договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню; договір дарування майнового права укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 96-1 ЦКУ учасники (засновники) юридичної особи з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі мають майнові корпоративні права, зокрема: брати участь у розподілі прибутку юридичної особи, одержувати дивіденди, одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації.

Позаяк предметом правочину дарування, оформленого заявою батька про вихід із засновників та актом приймання-передачі, було підприємство як єдиний майновий комплекс, до складу якого входила земельна ділянка та будівля, а також майнові корпоративні права як правомочності з частки у 100% статутного капіталу, то договір дарування такого майна і майнових прав підлягав нотаріальному посвідченню.

Натомість такого двостороннього договору посвідчено не було, так само як не було його укладено і в письмовій формі, що має наслідком недійсність правочину та відсутність у Відповідача права власності на підприємство.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦКУ у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору останній є нікчемним.

У відповідності до ч. 3 ст. 334 ЦКУ право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо об’єктом безоплатної передачі визначено «100% права власності на підприємство», то підлягають застосуванню норми ст.ст. 177, 191, ч. 2 ст. 719 ЦКУ, згідно до яких об’єктами цивільних прав є, крім речей, інші матеріальні блага; підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, продукцію, права вимоги, борги та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів; договір дарування нерухомої речі укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч.1 ст. 181 ЦКУ режим нерухомої речі може бути поширений законом на речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Відтак, коли до складу підприємства входить нерухомість, а підприємство є об’єктом правочину, то угода дарування цього підприємства має бути нотаріально посвідченою.

Нотаріальному посвідченню підлягає саме правочин, а не справжність підписів сторін на ньому.

Так, у главах 1, 2 розділу ІІ «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затверджених Наказом МЮУ від 22.02.2012 №296/5, встановлені «Основні правила посвідчення правочинів» та правила «Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна», які містять опис вчинюваних нотаріусом та сторонами дій і документів, що подаються при вчиненні правочину.

Згідно з п. 1 глави 1 розділу ІІ цього Порядку посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна, а також майна, на яке поширено режим нерухомої речі, провадиться за місцезнаходженням цього майна або однієї із сторін правочину.

Главою 10 розділу І цього Порядку унормовано вчинення посвідчувальних написів нотаріусом за формами «Правил ведення нотаріального діловодства», затверджених наказом МЮУ від 22.12.2010 №3253/5.

Ці правила діловодства, в свою чергу, містять форму №37: «Посвідчувальний напис на договорі про відчуження нерухомого майна, який укладається фізичними особами», який має містити наступне - «Цей договір посвідчено мною, _____, нотаріусом ПІБ. Договір підписано сторонами у моїй присутності.  Особи сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність відчужувачеві майна, що відчужується, перевірено».

На противагу посвідченню правочинів, вищезазначений «Порядок вчинення нотаріальних дій…» містить умови засвідчення справжності підпису на документах.

А саме, у пункті 6 глави 7 розділу II зазначається, що «6.1. Нотаріус засвідчує справжність підпису на документах, крім тих, які відповідно до закону або за вимогою сторін підлягають нотаріальному посвідченню;  6.2. Нотаріус, засвідчуючи справжність підпису, не посвідчує факти, викладені у документі, а лише підтверджує, що підпис зроблений певною особою; 6.4. Нотаріус не може засвідчувати справжність підпису фізичної особи на документі, у якому стверджуються обставини, право посвідчення яких належить лише відповідному державному органові (час народження, шлюбу, смерті, наявність хвороби, інвалідності, права власності на майно тощо). Справжність підпису на зазначеному документі може бути засвідчена у випадку, якщо документ призначений для подання до компетентних органів іншої держави».

Якщо у справі, що розглядається, об’єктом дарування визначено саме підприємство, то через наявність в його майновому комплексі нерухомості правочин мав бути нотаріально посвідченим.

Натомість заява про вихід з засновників та акт приймання-передачі частки не є нотаріально посвідченим правочином, а є лише документами з посвідченням справжності підписів сторін.

Визнання недійсним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ як правочину.

Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства може розглядатися як правочин, що підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на корпоративні права. Встановлення правової природи акта прийому-передачі здійснюється при дослідженні змісту цього документа та інших доказів. Суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін та чи має юридичні наслідки, і робить висновок щодо того, чи є акт правочином. З п.3 ч.5 ст.17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб…» вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у СК чи склад учасників ТОВ на підставі подання лише акта приймання-передачі частки в СК. Якщо двосторонній акт у правовідносинах конкретної справи свідчить про погоджену дію та волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття цивільних прав та обов’язків, то оскарження правочину, оформленого актом у цьому випадку, є належним способом захисту цивільних прав та обов’язків у відповідності до ст.ст. 202, 16 ЦКУ, ст.20 ГК (постанови КГС від 17.04.2024 №905/197/22, №916/546/21).

У зв’язку з недійсністю правочину з виходу батька із засновників та передачі частки в 100% статутного капіталу Відповідачеві підлягає скасуванню запис в Єдиному державному реєстрі зі зміни кінцевого бенефіціарного власника та складу засновників (учасників) підприємства, яким зареєстровано Відповідача як єдиного засновника та бенефіціарія юридичної особи.

Скасування запису здійснюється згідно з ч. 1 ст. 25 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» на підставі судових рішень, що тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо:

визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу;

заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій;

накладення/зняття арешту корпоративних прав;

зобов’язання вчинення реєстраційних дій;

скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.

Позаяк Відповідач не набув права власності на частку в розмірі 300 грн., що є 100% статутного капіталу, то він не мав повноважень єдиного учасника підприємства станом на дату, коли ним ухвалено відповідно рішення про зміну керівника та збільшення статутного капіталу підприємства.

Водночас необхідною умовою правомірності таких рішень є наявність повноважень учасника підприємства у особи, яка їх ухвалює.

Отож вказані рішення є недійсними, а тому підлягає скасуванню запис в Єдиному державному реєстрі про зміну керівника, якими зареєстровано Відповідача як керівника юридичної особи з розміром частки 30000,00 у статутному капіталі.

Частка в статутному капіталі у розмірі 300 грн. має бути поділена в рівних частках між Позивачками та Відповідачем в порядку спадкування за законом по 100 грн. кожному.

 Згідно зі ст. 1296 спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину;

якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців;

відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Водночас необхідною умовою для самостійного вступу спадкоємця в учасники юридичної особи в порядку спадкування частки в статутному капітал є наявність свідоцтва про спадщину.

Так, згідно з ч. 5 ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю подається один із таких відповідних документів:

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "в" цієї частини, засвідчується нотаріально, з обов’язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів;

разом з таким документом подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про право на спадщину.

Оскільки нотаріус, яка завела спадкову справу, відмовила Позивачкам у видачі свідоцтв про спадщину на частки в статутному капіталі, то вони не можуть самостійно добитися реєстрації як спадкоємиць в Єдиному державному реєстрі й звертаються з позовом про визначення судовим рішенням розміру статутного капіталу 300 грн. та розміру їх і Відповідача часток у ньому в розмірі 100 грн. кожному.