Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) і в негативному (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності, стосується захисту права цивільного і є ефективним способом захисту прав позивача.

Для захисту інтересу від юридичної невизначеності особа може на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦКУ заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

• кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цих осіб в позасудовому порядку;
• особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє вимоги чи рахунки на оплату особі, яку він вважає боржником).

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у ефективний спосіб - що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діями наслідкам. Спосіб захисту має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Тому спосіб захисту інтересу, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦКУ може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності.

Тобто, рішення суду має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

Якщо позивач звертається, наприклад, про визнання відсутнім у відповідача будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників і обґрунтовує позов тим, що шляхом укладення договору чи викупу на публічних торгах (аукціоні) набув право власності на грошові вимоги, які раніше неправомірно, на його погляд, було відступлено відповідачу по нікчемному правочину, то вирішення питання наявності або ж відсутності права вимоги відповідача до боржників за багатьма договорами не може вважатися належним способом захисту.

У даному випадку вимоги про визнання відсутніми прав у відповідача є похідними від застосування наслідків нікчемності правочину та визнання недійсним правочину; по-друге, правомірно набувши права вимоги до боржників, позивач законно вимагає через суд визнати відсутніми ці ж самі права у відповідача, що спрямовано на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором.

Такий спосіб захисту як визнання права у негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності у наведеному прикладі. Цей спосіб захисту є превентивним і відповідає п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦКУ та п. 1 ч. 2 ст. 20 ГПКУ (ВПВС 26.01.2021 №522/1528/15-ц, ВПВС 11.04.2018 №910/12294/16, від 04.06.2019 №916/3156/17, №910/11298/16).

Вимога про визнання припиненим всіх зобов’язань за договором є ефективним способом захисту інтересів, якщо відповідач своїми діями створив правову невизначеність (ВП ВС №910/14224/20 від 19.10.2022).

Частиною 1 ст. 216 ЦКУ передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст.ст. 179, 181-183  ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (ч. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України). Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ст. 182 ЦКУ).

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (ст. 183 Цивільного кодексу України).

Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 ЦКУ).

У ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

У ст. 1 Закону «Про інформацію» визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

З наведеного слідує висновок, що документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном в розумінні цивільного законодавства.

Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку (ВПВС від 11.05.2021 №759/9008/19).