В контексті стягнення неустойки за порушення грошового боргу вказане в цій статті означає:

А/ розмір пені може бути зменшений лише якщо значно перевищує розмір збитків; 
Б/ розмір неустойки не може бути зменшений до суми, нижчої від розміру збитків;
В/ істотне значення має визначення розміру збитків як основи для порівняння неустойки;
Г/ суд може зменшити розмір пені, але не звільнити від неї боржника. 

Закон не встановлює поняття й конкретних критеріїв «значності» перевищення неустойкою розміру збитків, при досягненні якого суд зменшує пеню, а при недосягненні – не зменшує. Законом не регулюється відносне чи абсолютне перевищення неустойкою збитків, яке означало б «значність» перевищення.
Природа неустойки – встановлення розумних несприятливих наслідків для порушника зобов’язання в виді покладення на нього додаткових обов’язків чи позбавлення певних прав, а не поміщення його в кабальне становище та забезпечення кредитору надприбутку.

З урахуванням цього, Верховним Судом України запроваджена судова практика за спорами про повернення позики/кредиту, за якою суди мають вважати неустойку завищеною і зменшувати її розмір, якщо він перевищує суму основного боргу, на яку ця неустойка нарахована. 

Так, за правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 03.09.2014 р. у справі N6-100цс14 зазначено, що за ч. 3 ст. 551 ЦКУ «розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, ч. 3 ст. 551 ЦКУ з урахуванням положень ст. 3 ЦКУ щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПКУ щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків».

За правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 14.09.2016 р. у справі N6-473цс16 зазначено, що «за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. Таким чином, у справі, що переглядається, касаційний суд помилково погодився з висновком апеляційного суду про зменшення пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами до розміру суми основного боргу за кредитом, тобто неправильно застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦКУ».
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відтак, при стягненні пені, яка перевищує розмір збитків, не допускається зменшення пені судом нижче розміру основного боргу (реальної заборгованості).

Обмеження строку стягнення пені судом істотно відрізняється в залежності від суб’єктного складу сторін спору та сфери їх відносин.

Коли сторони є суб’єктами господарювання (фізична особа-підприємець чи юридична особа) і пеня виникла при порушенні господарського зобов’язання, то законом встановлено обмеження строку стягнення пені 6 місяцями.
За ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов’язання у сфері господарської діяльності між суб’єктами господарювання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Обмеження строку стягнення пені у цивільних відносинах поза межами господарської діяльності встановлено непрямо через спеціальну позовну давність тривалістю в 1 рік за статтею 258 ЦКУ.
За цією статтею та ст. 259 ЦКУ спеціальна позовна давність для нарахування пені за прострочення зобов’язання не може перевищувати один рік, якщо більший період не встановлено сторонами письмово. Оскільки пеня нараховується за кожен день прострочення, то право на позов про її стягнення виникає щодня і позовна давність про її стягнення по ст. 253 ЦКУ обчислюється по кожному дню, за який вона нараховується, окремо, починаючи з дня порушення зобов’язання боржником. 
Відтак, максимальний строк стягнення пені в цивільних відносинах не може перевищувати один рік. Проте, позовна давність застосовується судом виключно за заявою відповідача. Тому при відсутності такої заяви обмеження строку стягнення пені судом не здійснюється. 

Щодо нарахування пені за ст.ст. 549, 550, 551 ЦК України то пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується при порушенні боржником зобов'язання з першого дня прострочення й доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня, не обмежується; її розмір поступово збільшується з тривалістю порушення зобов'язання, якщо інше не вказано у конкретному законі чи договорі.

Проте за ч. 2 ст. 258 ЦКУ до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку, якщо інше не встановлено договором, можна лише в межах спеціальної позовної давності 1 рік від дня порушення грошового зобов'язання. 

При розгляді конкретного спору судом вказане означає, що за порушення договору у відносинах суб’єктів господарювання здійснюється обмеження строку стягнення пені судом в межах 6 місяців з дня прострочення.

За порушення договору фізичною особою за її заявою здійснюється обмеження строку стягнення пені судом в межах 1 року з дня прострочення до дня подання позову.

Обмеження строку стягнення пені має ігноруватися судом, якщо сторонами встановлено інші правила у договорі.

ЩОДО ОДНОЧАСНОГО СТЯГНЕННЯ УПУЩЕНОЇ ВИГОДИ ТА НЕУСТОЙКИ СУДОМ

За ст. 623 ЦКУ боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а за ст. 22 ЦКУ особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування.
Одним із видів збитків є упущена вигода, яку кодекс визначає як «доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене».
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено інше.

За ст. 623 ЦКУ розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. 

Неустойка, як похідне зобов’язання для забезпечення основного, та її умови визначаються договором.
За ст. 550 ЦКУ право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків від порушення зобов’язання.
За ст. 552 ЦКУ сплата неустойки не звільняє боржника від виконання основного зобов’язання та не позбавляє кредитора права на відшкодування завданих йому збитків.
За ст. 624 ЦКУ якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За ст. 232 ГКУ законом можуть передбачатися випадки, коли допускається стягнення збитків у повній сумі понад штрафні санкції.

Вказане означає, що постраждала сторона має право вимагати одночасного стягнення упущеної вигоди та неустойки судом, якщо інше не встановлено договором.

Для стягнення в суді упущеної вигоди необхідне доведення її факту та розміру. 
Це вимагає істотної уваги, оскільки судом стягуються лише фактично упущені доходи, які кредитор одержав би за звичайних обставин діяльності, а не гіпотетично розраховані.

Тому, для забезпечення одночасного стягнення судом упущеної вигоди та неустойки необхідно довести:

А/ достатніми доказами реальність одержання позивачем доходів з інших джерел у конкретному розмірі, якби боржник своєчасно виконав договір;
Б/ достатніми доказами період отримання позивачем таких доходів у зазначеному розмірі у звичайних обставинах господарської діяльності та економічних реаліях;
В/ достатніми доказами заходи, фактично вжиті позивачем для одержання вказаних доходів (тобто здійснену ним достатню підготовку для їх отримання);
Г/ договірними умовами право позивача на неустойку та період і розмір її стягнення.

Відповіді на запити: Зменшення пені судом. Перевищення неустойкою розміру збитків. Обмеження строку. Стягнення пені й упущеної вигоди.

Додатково щодо стягнення неустойки читайте за цим посиланням, а також у цій статті.

Про доведення в суді факту та розміру упущеної вигоди – за цим покликанням.