За п. 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Антонюк проти України” (Заява N 17022/02) від 11.12.2008 р. відповідальність держави за виконання рішень суду щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

У п. 38 рішення у справі «Кунашко проти Росії» (Заява №36337/03) від 17.12.2009 р. Європейський суд з прав людини нагадав, що у разі, коли винесено рішення проти «приватного» відповідача, на державу покладається позитивний обов’язок, який полягає в тому, щоб громадянам було надано юридичний арсенал, що дозволяє їм отримати присуджені судами суми від їх боржників, які наполегливо ухиляються від виплати боргів. Очевидно, що мова йде про обов’язки надати засоби для досягнення результату, а не забезпечувати сам результат. Влада повинна забезпепечувати розумно доступні заходи на допомогу кредиторам. Отже, якщо не буде встановлено, що прийняті національними владою заходи були адекватними та достатніми, держава не звільняється від відповідальності за несплату боргів по виконавчому листу «приватним» боржником.

За ст. 1166 ЦКУ шкода, завдана майну особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За ст.ст. 1173, 1174 ЦКУ шкода, завдана фізичній чи юридичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади чи його посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів чи осіб.

За ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

УМОВИ ВІДШКОДУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ДЕРЖАВНИМ ВИКОНАВЦЕМ ВІД НЕВИКОНАННЯ РІШЕННЯ СУДУ 

Необхідною умовою для відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення суду, є наявність у боржника майна, присудженого до передачі за рішенням, чи достатнього для звернення стягнення та сплати присудженої суми, на момент відкриття чи перебігу виконавчого провадження. Держава не несе відповідальності за стягнення за виконавчим документом, якщо виконати рішення було об'єктивно не можливо через відсутність у боржника майна. Тягар доведення наявності майна покладається на стягувача.

За п. 9 Роз’яснень ВГСУ від 01.04.94 р. N 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» встановлено, що під час розгляду справи про відшкодування державою шкоди, завданої невиконанням рішення суду, суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред’явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов’язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Якщо внаслідок бездіяльності державного виконавця не було здійснено арешту й опису наявного майна і останнє було відчужене боржником, через що виконати судове рішення стало не можливим взагалі, то держава повинна відшкодувати матеріальну шкоду в сумі невиконаного рішення суду.

Другою умовою для стягнення шкоди, якщо виконавець не виконав рішення,  є доведення протиправності бездіяльності держвиконавця судовою ухвалою чи постановою начальника відділу ДВС, якому підпорядкований виконавець, у проваджені якого перебував виконавчий документ.

Ст. 82 Закону встановлює альтернативну підвідомчість скарг на бездіяльність держвиконавця – до начальника відділу ДВС чи до суду, який видав виконавчий документ. У випадку оскарження до начальника відділу ДВС останній у десятиденний строк виносить постанову про задоволення скарги чи відмову.

За ст. 83 Закону начальник відділу ДВС при здійсненні контролю під час виконання рішень має право зобов’язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому Законом. 

Щодо бездіяльності ДВС та невиконання судового рішення див. постанову ВС від 01.02.2018 р. №911/2317/13.  

У випадку оскарження до суду останній виносить ухвалу про задоволення скарги чи відмову (ст. 1212 ГПК, ст. 384 ЦПК).

В обох випадках скарги можуть бути подані стягувачем протягом десяти днів з дня, коли виконавчі дії мали бути вчинені. Це не означає, що стягувач повинен дочекатися спливу 6-місячного терміну для примусового виконання рішення, а потім звертатися зі скаргою. Відсутність виконавчих дій протягом тривалого часу, тоді як при розумності й сумлінності ці дії повинні бути вчинені, є достатньою підставою для оскарження бездіяльності державного виконавця.

Протиправність бездіяльності державного виконавця по невиконанню рішення суду повинна бути доведена судовою ухвалою чи постановою начальника відділу ДВС на момент розгляду справи про відшкодування шкоди судом, або може доводитися стягувачем в одному судовому провадженні за поєднаними позовними вимогами про визнання незаконною бездіяльності ДВС та відшкодування завданої цим шкоди.

ВІДПОВІДАЧІ У СУДІ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ДЕРЖАВНОГО ВИКОНАВЦЯ Й НЕВИКОНАННЯМ РІШЕННЯ СУДУ

За ст. 56  Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні їх повноважень.

За ст.ст. 1173, 1174 ЦКУ і ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»  шкода, завдана такою бездіяльністю (невиконанням рішення суду), відшкодовується державою за її рахунок.

За п. 12 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. N 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні мати на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.

Джерелом коштів держави є державний бюджет, а його розпорядником – Державна казначейська служба України.

Отже, відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої невиконанням рішення суду, є держава в особі відповідного Відділу державної виконавчої служби та Державної казначейської служби України.

ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ПРО ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ДЕРЖАВНИМ ВИКОНАВЦЕМ, Й БЕЗДІЯЛЬНІСТЮ ДВС

За ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди, завданої, зокрема, державним виконавцем, вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Щодо, наприклад, господарського судочинства – за п. 3.2. Постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 р.  №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»  господарські суди на загальних підставах вирішують спори, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, – за умови, що такі вимоги не об’єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб’єктним складом підпадають під дію ст. 1 ГПК.

Отже, якщо стягувач одночасно в одному провадженні оскаржує бездіяльність ДВС по невиконанню рішення суду й вимагає відшкодування шкоди державою, то справа підвідомча адміністративному суду. Якщо ж незаконність бездіяльності держвиконавця вже доведена судовою ухвалою чи постановою начальника відділу ДВС, то вимога про відшкодування шкоди підвідомча господарському чи загальному суду, який видав виконавчий документ.

СУДОВИЙ ЗБІР У СПРАВАХ ПРО СТЯГНЕННЯ ШКОДИ, ЯКЩО ВИКОНАВЕЦЬ НЕ ВИКОНАВ РІШЕННЯ СУДУ

За п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання, зокрема, позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовою або службовою особою. Тому при поданні& позову до держави про відшкодування шкоди, завданої державним виконавцем від невиконання рішення суду, судовий збір не сплачується.

Висновок: У стягувача за виконавчим документом є підстави для успішного відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої державним виконавцем від невиконання рішення суду, якщо у боржника було достатньо майна, але виконавець не звернув на нього стягнення, внаслідок чого майно було відчужене боржником і виконати рішення стало неможливо.

Додатково з практики оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця - за цим посиланням і на форумі ЮБП.