Чинний Цивільний процесуальний кодекс України дозволяє суду не приступати до розгляду справи по суті, якщо відповідач-юридична особа змінив адресу.

Олександр ПИСАРЕНКО.

Спеціально для «Юридичної практики».

Об’єктивність, змагальність і всебічний розгляд справ у суді є основними положеннями цивільного судочинства в Україні. Для дотримання цих принципів ЦПК встановлює ряд гарантій, одна з яких полягає в тому, що суд відкладає розгляд справи по суті у разі неявки в судове засідання однієї із сторін, щодо якої відсутні відомості про вручення їй повістки. Якщо ж справу буде розглянуто судом за відсутності одного з осіб, які брали в ньому участь, не повідомлених порядком денним про час і місце судового засідання, рішення суду підлягає скасуванню і направленню на новий розгляд (пункт 3 статті 307 ЦПК).

Не можна не погодитися зі справедливістю і обгрунтованістю даних правил. Тільки при отриманні судової повістки сторона дізнається про час і місце розгляду справи. Відповідно, в даному випадку сторона має можливість реалізувати права учасника судового процесу – брати участь у судовому засіданні, подавати свої докази, спростовувати докази опонента, давати пояснення, наводити аргументи і т.д.

Але норми ЦПК України, що регулюють питання реалізації даних правил, настільки не відповідають сучасній дійсності відносин між суб’єктами судового процесу, відповідачем у яких є юридична особа, що дозволяють перетворювати їх з гарантії законності в гарантії беззаконня.

Як відомо, звертаючись до суду, позивач повинен вказати в позовній заяві повні найменування відповідачів, їх місце проживання або місцезнаходження. Таким чином, закон покладає на позивача обов’язок з’ясувати і повідомити суду певні правильні відомості, від яких залежить своєчасний розгляд його справи.

Місцезнаходженням юридичної особи визнається місцезнаходження її постійно діючого органу (стаття 30 Цивільного кодексу УРСР). Умова про місцезнаходження підприємства є обов’язковою умовою статуту (стаття 9 Закону України «Про підприємства в Україні»). Адреса місцезнаходження підприємства підлягає внесенню до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. У разі зміни адреси керівного органу підприємство зобов’язане у семиденний строк повідомити про це орган державної реєстрації та надати для реєстрації зміни до статуту, а також свідоцтво про реєстрацію для внесення відповідних змін (пункти 26, 27 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року). Орган, що зареєстрував зміна адреси підприємства, вносить зміни до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності, а також повідомляє про це до відповідного управління статистики, направляючи інформаційне повідомлення.

Якщо відповідачем є юридична особа, позови до нього пред’являються до суду за місцезнаходженням його органу управління (стаття 125 ЦПК).

Таким чином, позивач, маючи на руках копію свідоцтва про реєстрацію підприємства-відповідача, а також звернувшись до управління статистики та отримавши відповідну довідку про місцезнаходження підприємства-відповідача, зазначає у позовній заяві місцезнаходження відповідача – адресу, вказану у даних документах, якщо, звичайно, позивачу не відомо інше місцезнаходження постійно діючого органу відповідача. За цією адресою направляється судова повістка. Позивач очікує розгляду справи по суті в призначений час. Якщо відповідач отримає повістку і не з’явиться на судове засідання, суд відкладе розгляд справи (частина 2 стаття 172 ЦПК). Якщо відповідач отримає ще одну повістку і повторно не з’явиться на судове засідання, суд може розглянути справу, але тільки за наявності в ньому достатніх матеріалів про права і відносинах сторін. Якщо ж відповідач не отримає повістку і не з’явиться на судове засідання, суд зобов’язаний відкласти розгляд справи (імперативне правило частини 1 статті 172 ЦПК).

Остання вищевказане правило, на перший погляд, покликане забезпечити законність судочинства та дотримання прав його учасників, настільки неузгоджено з іншими нормами ЦПК і не відповідає реаліям, що дозволяє суду не приступати до розгляду справи по суті, якщо відповідач всього лише змінив адресу.

У січні 2003 року в Юридичне бюро Писаренка звернулася засновник ТОВ «М» громадянка С., що володіє 50% статутного фонду, з проханням надати юридичні послуги по захисту її інтересів, порушених при проведенні загальних зборів учасників ТОВ. Рішенням загальних зборів громадянка С. була виключена зі складу учасників ТОВ «М», звільнена з посади директора, і був призначений новий директор.

Через кілька днів після зборів учасників ТОВ «М», не попередивши громадянку С., покинуло офіс, на адресу якого було зареєстровано в органах державної реєстрації (орендована квартира) і здійснювало свою діяльність. Все майно і документи ТОВ «М» були вивезені. Про новий фактичне місцезнаходження ТОВ «М» громадянка С. повідомлена не була.

До Шевченківського районного суду м. Києва був пред’явлений позов про визнання незаконним загальних зборів учасників ТОВ «М» та про припинення дій, що порушують права позивача. Відповідачі – інший засновник (приватна особа) і ТОВ «М». При пред’явленні позову місцезнаходженням ТОВ «М» був названий адресу, вказану у свідоцтві про реєстрацію, інше місцезнаходження ТОВ «М» позивачеві не відомо. За цією адресою судом була відправлена ​​повістка. Природно, повістка повернулася до суду з численними помітками відділення пошти про неможливість вручення адресату через те, що «двері офісу закриті» більше 7 днів. Відповідно до статті 94 ЦПК повістка, адресована підприємству, вручається посадовій особі, яка розписується про одержання на зворотному розписці. Таким чином, порядок вважається врученою. У разі відмови посадової особи від отримання повістки особа, що доставляє повістку, ставить на ній відповідну позначку, підтверджує її підписом посадової особи будинкоуправління або підписом не менше двох громадян і повертає до суду. У даному випадку порядок також вважається врученою.

Як випливає зі статті 94 ЦПК, закон не містить такої підстави, вважає порядку врученої, як закриті двері адресата протягом певного часу.

Під час прийняття Цивільного процесуального кодексу (1963 рік) ситуація відсутності юридичної особи за своєю адресою або неможливість вручення повістки з-за того, що двері підприємства закрита, просто не допускалася. Тому порядок завжди вручалася юридичній особі за її місцезнаходженням.

На сьогоднішній день ситуація відсутності відповідача за зареєстрованою адресою зустрічається досить часто, як і в судовій справі за позовом громадянки С. до ТОВ «М».

У зазначеному судовій справі Шевченківський районний суд м. Києва, абсолютно законно, на підставі частини 1 статті 172 ЦПК, відклав розгляд справи по суті з-за неявки в судове засідання ТОВ «М», щодо якого були відсутні відомості про вручення йому повістки.

На наступне судове засідання ситуація повторилася. Додатково позивачем був наданий акт, складений за участю орендодавця квартири, за адресою якої було зареєстровано ТОВ «М», і начальника житлово-експлуатаційної організації про відсутність ТОВ «М» за адресою квартири. Крім цього, позивачем була надана суду довідка, видана за його запитом на підставі Положення про порядок і умови видачі інформації з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, затвердженого наказом Міністерства статистики № 43 від 12 лютого 1996 року, Київським міським управлінням статистики, датована за один день перед судовим засіданням, в якій значився все той же адресу ТОВ «М». Порядок денний, спрямована відповідачу, була повернута в суд із позначкою начальника житлово-експлуатаційної організації про неможливість її вручення через відсутність відповідача.

Надаючи документи і вказуючи на те, що інше місцезнаходження ТОВ «М» позивачеві не відомо, представник позивача просив суд розглядати справу по суті, посилаючись на статті 96 ЦПК. Дана процесуальна норма говорить, що якщо місце фактичного перебування відповідача не відомо, суд розглядає справу після надходження повістки з підписом посадової особи житлово-експлуатаційної організації останнього відомого місця перебування відповідача про те, що вручити повістку адресатові неможливо через його відсутність.

Тим не менш, в умовах колізії норм статей 96 і 172 ЦПК, суд віддав перевагу статті 172 і розгляд справи відклав. Аналогічна ситуація повторилася і в третій, і в четвертий раз.

Практично, виходячи з частини 1 статті 172 ЦПК, якщо відповідач – юридична особа не отримав повістку, розгляд справи може відкладатися нескінченно. Таким чином, якщо відповідач – юридична особа змінив офіс, не попередивши позивача і не повідомивши про це орган державної реєстрації, і якщо позивачеві не відомо фактичне місцезнаходження «втікача» відповідача, то, незважаючи на те що повістки відправляються за місцезнаходженням відповідача, вказаною на момент судового засідання в установчих документах і державному реєстрі, вони не можуть бути вручені, отже, справу буде відкладатися.

Стаття 97 ЦПК передбачає: якщо місце фактичного перебування відповідача не відомо, суд може оголосити його в розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача. З одного боку, навіть якщо розшук буде оголошено, це не гарантує виявлення фактичного місцезнаходження відповідача та вручення йому повістки. З іншого боку, стаття 97 ЦПК містить право, а не обов’язок суду оголошувати розшук. Таким чином, якщо суд відмовить позивачеві в задоволенні його заяви, оскарженню воно не підлягає.

Стаття 95 ЦПК передбачає, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження у справі. При відсутності заяви про зміну адреси повістки надсилаються за останнім відомим адресою і вважаються доставленими, навіть якщо адресат за цією адресою більше не проживає. Дана норма не застосовується, якщо відповідач не отримав жодної повістки. У такому разі відповідач, хоча до нього і пред’явлено позовні вимоги, не є беруть участь у справі, так як йому про судовий процес нічого не відомо. З іншого боку, формулювання статті 95 ЦПК «… порядку … вважаються доставленими, навіть якщо адресат за цією адресою більше не проживає» позначає, що ця норма застосовується до фізичних, а не до юридичних осіб.

Якщо вам точно відомо, що ваш відповідач – юридична особа знаходився в квартирі, єдиний вихід із ситуації – просити суд розглядати справу у відсутності відповідача на підставі статті 96 ГПК, тобто при надходженні повістки з поміткою посадової особи будинкоуправління про неможливість її вручення через відсутності відповідача. Такий вихід далеко не досконалий і не гарантує розгляду справи судом.

В умовах одночасної дії норм статей 96 і 172 ЦПК суд має право застосувати одну з них. Відповідно до загальних принципів правозастосування, з двох правових норм застосовується спеціальна, тобто справа має розглядатися за наявності повістки з поміткою про неможливість вручення. Але якщо суд відкладе розгляд справи через неотримання порядку відповідачем, тобто застосує загальну норму замість спеціальної, домогтися зворотного позивач не зможе. Питання відкладення справи вирішується ухвалою суду. Оскарження ухвал суду допускається лише у випадках, передбачених ЦПК (стаття 290). Ухвалу про відкладення справи не включається до переліку визначень, які можуть бути оскаржені (частина 1 стаття 291 ЦПК).

У результаті при відсутності підпису посадової особи відповідача на зворотному розписці до порядку, незважаючи на те що порядок відправлена ​​за належною адресою, вказаною в установчих документах відповідача і не зміненим на момент розгляду справи судом, якщо позивачеві не відомо інше місцезнаходження відповідача, суд може не приступати до розгляду справи по суті. Таким чином, суворо дотримуючись закону, суд, з іншого боку, цим самим його ж і порушує: будучи покликаним захищати права та інтереси учасників судового процесу шляхом вирішення суперечок, суд не припиняє їх подальшого порушення з-за нескінченного відкладення розгляду справи по суті.

У зазначених вище справі за позовом громадянки С. до засновника і ТОВ «М» позивачеві вдалося з’ясувати місце проживання нового директора ТОВ «М». Після того як відповідач – юридична особа не отримав повістку з-за фактичної відсутності за зареєстрованою адресою і не з’явився в судове засідання в п’ятий раз, а в справі з’явилася розписка нового директора ТОВ «М» про отримання ним порядку за домашньою адресою, суд приступив до розгляду справи по суті.

Видається за доцільне включити в новий Цивільний процесуальний кодекс України положення про те, що відповідач – юридична особа, відсутній за адресою місцезнаходження, вказаною в дійсних установчих документах, і фактичне місцезнаходження якого не відомо, вважається повідомленим про час і місце судового засідання, якщо інформація про розгляд справи була завчасно опублікована в одному з офіційних засобів масової інформації.

ПИСАРЕНКО Олександр.