Добро пожаловать, Гость
Логин: Пароль: Запомнить меня
УКР.: Юридичний форум: Питання примусового виконання судових рішень, відкриття, зупинення, закінчення виконавчого провадження, арешт і розшук майна виконавцем, оскарження дій державного чи приватного виконавця і ін.

РУС.: Юридический форум: Вопросы принудительного исполнения судебных решений в Украине, открытие, приостановление, завершение исполнительного производства, арест и розыск имущества исполнителем, обжалование действий государственного или частного исполнителя и др.
  • Страница:
  • 1

ТЕМА: Закінчення ВП у випадку ліквідації боржника за ЦКУ

Закінчення ВП у випадку ліквідації боржника за ЦКУ 5 года, 1 мес. назад #1111

  • Vasil
  • Вне сайта
  • Новый участник
  • Постов: 2
  • Репутация: 1
Доброго дня, Олександр!

Випадково прочитав Вашу статтю «Незаконність закінчення виконавчого провадження у випадку ліквідації боржника-юридичної особи. “Юридична практика” №24-25 (860-861), 2014 р.» та вирішив висловити власну думку з приводу Ваших обґрунтувань, наведених в даній статті.
З викладеними Вами обґрунтуваннями та висновками ВГСУ не можу погодитись з наступних підстав:
По-перше:
Направлення виконавчого листа після внесення запису про ліквідацію юридичної особи взагалі позбавлено будь-якого сенсу, оскільки в такому випадку юридична особа припиняє своє існування, як і будь-які її органи управління.
По-друге: Оскільки на сьогоднішній день, не має чітко визначеного тлумачення Законодавством України терміну «Ліквідація», то даний термін слід тлумачити не буквально, а системно: в контексті інших положень як цього закону, так і інших нормативно-правових актів.
На мій погляд, виходячи з практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції, ліквідація це одна із форм припинення (!!!) юридичної особи.
Ліквідація юридичних осіб може здійснюватись без переходу прав i обов’язків підприємства, що припиняються, до інших осіб, тобто без правонаступництва.
При ліквідації підприємства його права й обов’язки припиняються.
Відповідно до статей 104 Цивільного кодексу України та 59 Господарського кодексу України юридична особа припиняється також в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Юридична особа ліквідується:
за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами;
за рішенням суду.

Отже, юридична особа може бути ліквідованою як у добровільному, так і примусовому порядку.
Державний реєстратор, відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію….» вносить запис до ЄДР про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи, шляхом ліквідації у добровільному порядку, що підтверджується:
- довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
- рішенням засновника підприємства про ліквідацію юридичної особи;
- оприлюдненням про припинення юридичної особи в офіційному спеціалізованому друкованому засобі масової інформації у Бюлетені Державної реєстрації.

Статтею 35 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (далі - Закон № 755-IV) визначено порядок внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи.
Частиною 2 цієї статті визначено ряд обмежень, пов'язаних з проведенням державної реєстрації відомостей про юридичну особу, що припиняється за рішенням засновників.
Отже, Законом законодавчо розмежовані дії щодо наміру ліквідації і факту щодо самої ліквідації.

Тобто, маємо стан припинення юридичної особи шляхом його ліквідації у добровільному порядку за рішенням її учасника (власника), відповідно до ч.1 ст.110 Цивільного Кодексу України.

Далі виконується рішення учасників (засновників) та проводяться необхідні дії з ліквідації юридичної особи.

ЦК України говорить:
Стаття 105. Виконання рішення про припинення юридичної особи

4. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Стаття 111. Порядок ліквідації юридичної особи
4. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.
У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.

8. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

9. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи. (!!!)

Стаття 112. Задоволення вимог кредиторів
1. У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

2. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом.
4. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

ГК України
Стаття 60. Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання
1. Суб’єкт господарювання ліквідується в порядку, встановленому законом.
{Частина перша статті 60 в редакції Закону № 642-VII від 10.10.2013}
2. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.
3. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.
{Частина третя статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2424-IV від 04.02.2005}
4. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
5. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку з обов'язковою перевіркою органом доходів і зборів, у якому перебуває на обліку суб'єкт господарювання.
{Частина п'ята статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2756-VI від 02.12.2010}
Стаття 61. Порядок розрахунків з кредиторами у разі ліквідації суб'єкта господарювання
1. Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
2. У разі ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості, встановленої Цивільним кодексом України.

Підсумок:
Ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язана вчинити певні ліквідаційні дії, передбачених Законодавством, щодо припинення суб’єкта господарювання.

Але є ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ТА АРЕШТИ.

У випадку припинення юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, що має місце під час ліквідації юридичної особи, Державні виконавці зобов’язані діяти лише в межах Конституції та законів України і зобов’язані:
- з початку відправити виконавчі документи відповідно до вимог частини 2 статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" ліквідаційній комісії, оскільки дана стаття знаходиться в Главі 5 (особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи), яку слід розглядати як спеціальну норму по відношенню до загальних приписів. (!!!)
- після отримання ліквідаційною комісією виконавчих документів, на підставі пункту 3 частини 3 статті 49 даного Закону, - закінчити виконавче провадження. (!!!)

Ліквідаційна комісія (ліквідатор) проводить розрахунки з кредиторами на підставі проміжного ліквідаційного балансу, грошовими коштами, відповідно до черговості, а якщо їх не вистачає – продає майно.
У випадку недостатності майна для задоволення в повному обсязі вимог кредиторів, складається ліквідаційний баланс, який затверджується засновниками (учасниками) та приймається рішення для звернення до господарського суду з відповідною заявою про порушення справи про банкрутство за особливостями ст.. 95 ЗУ « Про відновлення….».
У разі визнання суб'єкта господарювання банкрутом вимоги його кредиторів задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Суд, на підставі поданих документів, постановою визнає боржника банкрутом та вводить процедуру ліквідації.
Якщо дотримуватись Вашої точки зору, наведеній у статті, то суд у справі про банкрутство з особливостями ст..95 ЗУ «Про відновлення….» ніколи не отримає виконавчий документ, оскільки в цьому випадку виконавчі документи не направляються відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" до суду або іншого органу.
Відповідно частини 2 статті 49 вказаного Закону у випадках, передбачених пунктами 1 - 6, 8, 9, 11 - 13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Вказана норма не передбачає направлення виконавчого документа до суду у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 49 Закону України "Про виконавче провадження".
За логікою, виконавчі документи повинні знаходитись в ліквідаційній комісії, відповідно до частини 2 , 3 статті 67 Закону України "Про виконавче провадження", яка згідно зі статтями 60, 61 Господарського кодексу України, статтями 104, 105, 110, 111, 112 Цивільного кодексу України вчиняла певні дії ліквідацію суб"єкта господарювання за рішенням власників (учасників) у добровільному порядку, а при зверненні до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство, виконавчі документи разом із заявою подаються до суду, який його видав.
Після проведення ліквідатором певних дій, передбачених ЗУ «Про відновлення….». госп. Суд затверджує Звіт ліквідатора, ліквід. Баланс та припиняє справу про банкрутство.
Дане рішення направляється державному реєстратору для внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи.
Даний запис до Єдиного державного реєстру вносить Державний реєстратор на підставі абзацу 9 ч.1 ст.6 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
Припинення юридичної особи це державна реєстрація засвідчення факту припинення юридичної особи (ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») після проведення процедури ліквідації.
Отже, вважаю висновки, викладені у Вашій статті «Незаконність закінчення виконавчого провадження у випадку ліквідації боржника-юридичної особи. “Юридична практика” №24-25 (860-861), 2014 р.» та висновки ВГСУ у своїх рішеннях – помилковими.
Якось так. 

Дякую за увагу, З повагою, Василь Юзвенко.

Re: Закінчення ВП у випадку ліквідації боржника за ЦКУ 5 года, 1 мес. назад #1112

Василю, доброго дня!

Отримав Вашу точку зору з питань, викладених у статті ( fides.com.ua/our-publications/nezakonnis...aktika-44-827-2014-r ). Радий, що матеріал викликав інтерес і Ви обгрунтовано виклали незгоду з наведеними аргументами.

В мене не має часу, щоб терміново Вам відповісти, роз”яснивши, чому на практиці закінчення виконавчого провадження ДВС з передачею виконавчого документа ліквідаційній комісії означає втрату для стягувача можливості отримати присуджену суму. На наступному тижні, можливо дійду до цього і висловлю позицію.

Якщо коротко, то закінчення виконавчого провадження з боку ДВС без примусового стягнення боргу із зняттям арештів з наявного майна боржника та передачею оригіналу виконавчого документа ліквідаційній комісії, яка не зобов”язана продавати майно по ринковій ціні і не несе відповідальності за порушення черговості задоволення кредиторських вимог (тобто продає майно за безцінь, сплачує суму кредитору на свій вибір, а не за судовим рішенням), фактично означає позбавлення стягувача права на справедливий судовий розгляд, невід”ємною частиною якого є право на виконання рішення в розумний строк, яке повинен забезпечити орган держави.

Ви висловили сильні аргументи, якщо захищати боржника. Але з ними не можна погодитись, захищаючи стягувача.
Думаю, різні точки зору й обмін поглядами зацікавлять наших з Вами колег й вони приєднаються до дискусії.
Юридическое бюро Писаренко.
Ведение сложных судебных дел. Налоги. Бизнес-споры.
www.fides.com.ua
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
+380 (44) 270 6046
Изменено: 5 года, 1 мес. назад от Юридическое бюро Писаренко.
Спасибо сказали: Vasil

Re: Закінчення ВП у випадку ліквідації боржника за ЦКУ 5 года, 1 мес. назад #1114

  • Vasil
  • Вне сайта
  • Новый участник
  • Постов: 2
  • Репутация: 1
Доброго дня всім!
Передмова.
Всі, хто коли-небудь мав справу з поверненням заборгованості від боржника, знають, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили та відкритого виконавчого провадження, не гарантують в Україні повернення грошових коштів кредитору за поставлений товар, надання послуг тощо…
Ланцюги неплатежів в господарських відносинах між суб’єктами господарювання в Україні спричиняють великі проблеми кредиторам, які потім набувають статусу позивача у позовному провадженні, стягувача у виконавчому провадженні, конкурсного або поточного кредитора у справі про банкрутство.
Нажаль Законодавство України в повній мірі не захищає сторону у господарських відносинах від недобросовісної поведінки іншої сторони, яка спричиняє в майбутньому додаткові проблеми та втрату часу і коштів на суд, пересуд і т. д. 
Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому при виборі контрагента у наш час потрібно бути дуже обережним та обачним, пересвідчитися в тому, що він платоспроможний та має репутацію відповідального, пунктуального і чесного партнера по відношенню до своїх партнерів.
Але все залежить від «мети», яку переслідують ті, хто стоїть за цим суб’єктом господарювання. Сьогодні ми чесні та відповідальні, а завтра – телефони відключені, місцезнаходження невідомо, рухомого та нерухомого майна немає, директора немає, ні товару, ні грошей ….
А тепер по темі.
Я не буду вдаватись до підкріплення своїх думок нормами Законів України, оскільки хочу передати дану проблему доступно до всіх, кому це інтересно у формі простої доповіді.
Важливим етапом в захисті прав та поверненні чесно зароблених грошових коштів – є виконавче провадження.
Отже, підприємство набуло статусу «стягувача» у виконавчому провадженні та з надією чекає, що ДВС вчинить певні дії з примусового виконання рішення суду і стягне в порядку, передбаченим ЗУ «Про виконавче провадження» те, що ухвалив або постановив суд.
Добре, коли є на що звертати стягнення, а коли не має, тоді що робити?
Все на що спроможні державні виконавці, так це винести постанову про відкриття ВП, арештувати кошти на рахунках в межах заявленої до стягнення суми, накласти арешт на рухоме і нерухоме майно боржника і практично все. На цьому ВП «зависає» на невизначений термін, поки якась із сторін ВП не «розбудить» ДВС.
А «розбудити» може стягувач, написавши скаргу на бездіяльність, або вже боржник в особі ліквідатора (ліквідаційна комісія), коли звернеться з клопотанням про закінчення виконавчого провадження, передачі виконавчого документу ліквідатору (ліквідаційній комісії) та зняття арештів, відповідно до вимог частин 2,3 статті 67 Закону України "Про виконавче провадження". І це цілком законно і правильно, оскільки, на мою думку, в даному випадку з боку дій боржника Закон не порушується.
Раніше, зміни до ЗУ «Про виконавче провадження», протягнули «банкіри», оскільки, як правильно замітив Олександр Писаренко у своїй статті «Незаконність закінчення виконавчого провадження у випадку ліквідації боржника-юридичної особи. “Юридична практика” №24-25 (860-861), 2014 р.», боржники-юридичні особи, на стягнення боргу з яких відкрито виконавче провадження, щоб ухилитися від виконання судового рішення застосовували трюк у вигляді прийняття рішення про ліквідацію підприємства, після чого за Законом «Про виконавче провадження» державна виконавча служба закінчувала виконавче провадження й передавала оригінал виконавчого документа голові ліквідаційної комісії боржника.
Але, змінивши загальні приписи, «забули» про Главу 5 (особливості звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи), а саме ст. 67 Закону, яку слід розглядати як спеціальну норму і відповідно «сильнішої» юридичної сили.
Зміна загальних приписів на мою думку нічого на змінила, оскільки (мовою оригіналу) у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.
Як я розумію, у словосполученні «у разі ліквідації боржника» законодавець мав на увазі саме процес вчинення дій у часі з ліквідації суб’єкта господарювання, а не ліквідацію юридичної особи взагалі (внесення запису до ЄДР про припинення юридичної особи).
Логічно, якщо підприємство ліквідовано, то воно припинило своє існування, як і будь-які її органи управління - ліквідаційна комісія (ліквідатор).
Кому надсилати виконавчий документ?????
Тому, виконавчий документ все ж таки надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення суду у встановленому законом порядку при вчинені дій з ліквідації і все, крапка.
Це прямий обов’язок ДВС – надіслати виконавчий документ, отримати докази надходження, зняти арешти, закінчити ВП.
Постає питання, як в такому випадку бути стягувачу? Яким чином забезпечити себе від ймовірних недобросовісних дій з боку ліквідаційної комісії (ліквідатора), органів, які мають право управляти ще наявним майном?
Варіанти в межах «правового поля»:
1. Обов’язково, в передбачений термін (2-6 міс), в залежності від встановленого строку заявлення кредиторами своїх вимог, звернутись до ліквідаційної комісії (ліквідатора) із заявою про визнання кредитором.
- В місячний термін, з дня повідомлення про результат розгляду заяви, оскаржити до суду, у випадку часткової або повної відмови.
- Контролювати дії ліквідаційної комісії (ліквідатора), приймати участь у оцінці майна, правильного розподілу виручених коштів і т.д... При цьому пам’ятаємо, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) є посадовими особами і несуть солідарну відповідальність, у разі не звернення до суду в зв’язку з недостатністю майна для задоволення всіх вимог кредиторів згідно черговості, а тому до них можна буде подати позов про стягнення недоодержаних коштів.
(може щось отримаємо)

2. Звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, у випадку наявності безспірних вимог та вимог не менше 300 мін. зар.плат. Якщо не хватає – звертатись колективно всім наявним та відомим кредиторам однією заявою (при умові безспірності).
(може щось отримаємо)

3. Звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою, контролювати доведення справи до суду, виступити цивільним позивачем у кримінальному провадженні до обвинуваченого (як зазвичай голий-босий).
(може щось отримаємо)

4. Забути, як страшний сон.
(нічого не отримаємо)


Все, варіантів більше немає.

Дякую за увагу.

Re: Закінчення ВП у випадку ліквідації боржника за ЦКУ 5 года, 1 мес. назад #1120

Василю, доброго дня!

На обгрунтування незгоди з Вашою точкою зору щодо законності закінчення виконавчого провадження з боку державної виконавчої служби у випадку, якщо боржник-юридична особа перебуває в процесі ліквідації за рішенням власників, наводжу наступне.

Право на забезпечення примусового виконання судового рішення є невід»ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У п. 40 рішення від 19.03.1997 р. в справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах "Ді Педе проти Італії" (Di Pede v. Italy) та "Заппія проти Італії" (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).
В п. 28 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Антонюк проти України" від 11.12.2008 р. відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
У п. 38 рішення у справі «Кунашко проти Росії» від 17.12.2009 р. Європейський суд з прав людини нагадав, що у разі, коли винесено рішення проти «приватного» відповідача, на державу покладається позитивний обов'язок, який полягає в тому, щоб громадянам було надано юридичний арсенал, що дозволяє їм отримати належне від їх боржників, які наполегливо ухиляються від виплати присуждених судами сум; Очевидно, що мова йде про обов'язки надати засоби для досягнення результату, а не забезпечувати сам результат; Влада повинна забезпепечувати розумно доступні заходи на допомогу кредиторам; Отже, якщо не буде встановлено, що прийняті національними владою заходи були адекватними та достатніми, держава не звільняється від відповідальності за несплату боргів по виконавчому листу «приватним» боржником.

Обов'язковість виконання судових рішень щодо «приватних» боржників-юридичних осіб саме державною виконавчою службою встановлена ст. 115 ГПКУ та ст. 13 Закону «Про судоустрій та статус суддів». За ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За ст.ст. 25, 27 Закону «Про виконавче провадження» якщо рішення не виконано боржником добровільно протягом 7 днів, то ДВС розпочинає його примусове виконання.

Отже, якщо видано судовий наказ про стягнення, а боржник (в т.ч. в особі ліквідаційної комісії) добровільно не виконав судове рішення, то воно підлягає обов»язковому примусовому виконанню з боку ДВС в розумний строк, який за Законом «Про виконавче провадження» становить 6 міс.
Завершення виконавчого провадження при відсутності виконання судового рішення як з боку боржника так і з боку ДВС з одночасною передачею виконавчого документа голові ліквідаційної комісії «для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку» за ст. 67 Закону «Про виконавче провадження» позбавляє стягувача сенсу судового рішення і судового розгляду взагалі, оскільки судове рішення не виконується з боку державного органа, а оригінал виконавчого документа знаходиться у ліквідаційної комісії, тобто в самого ж боржника, який не сплачує борг і надалі так само, як він робив це під час судового процесу.

Норми ст. 67 вказаного Закону у випадку перебування боржника в процесі «добровільної» ліквідації суперечать позитивним зобов»язанням держави, викладеним в ст. 6 Конвенції:

на відміну від органа державної виконавчої служби, який виконує функції держави на підставі Закону «Про виконавче провадження», та державного виконавця, який є державним службовцем і виконує функції щодо примусового виконання рішень на підставі Закону «Про державну виконавчу службу», ліквідаційна комісія (ліквідатор) боржника є приватними особами, призначеними самим боржником, які перебувають на його утриманні; дія вказаних законів на них не розповсюджується;

на відміну від органа державної виконавчої служби чи державного виконавця, які керуються порядком вчинення виконавчих дій і несуть відповідальність, встановлену Законами «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу», на ліквідаційну комісію (ліквідатора) ці норми не розповсюджуються і відповідальності за їх невиконання вони не несуть. Більш того, встановленого законом конкретного порядку подальшого виконання саме судового рішення ліквідаційною комісією, згаданого в ст. 67 Закону «Про виконавче провадження», не існує;

на відміну від органа державної виконавчої служби чи державного виконавця, які у відповідності до вказаних законів зобов»язані виконати примусове виконання у строк 6 місяців, на ліквідаційну комісію (ліквідатора) ці норми не розповсюджуються і жодного строку виконання ними рішень законом не встановлено;

на відміну від органа державної виконавчої служби чи державного виконавця, які накладають арешт, вилучають і примусово реалізують майно боржника по найкращій ціні для забезпечення реального виконання рішення у відповідності до Закону, ліквідаційна комісія (ліквідатор) не вчинить таких дій в інтересах кредитора, оскільки є зацікавленою особою боржника, утримується боржником і діє в інтересах боржника;

на відміну від органа державної виконавчої служби чи державного виконавця, для яких законом встановлено процесуальний порядок оскарження в суді їх дій, бездіяльності чи актів (ст. 121-2 ГПКУ), порядку оскарження дій чи бездіяльності ліквідаційної комісії (ліквідатора) боржника законом не встановлено. Більш того, ліквідаційна комісія (ліквідатор) не є юридичними особами, а є найманими зацікавленими особами боржника, які діють від його імені і в його інтересах, а тому оскаржити їх дії окремо від дій боржника не можливо. Закони України не допускають повторного звернення до суду для стягнення боргу, якщо про його стягнення вже постановлено судове рішення раніше. А тому повторно звернутися до суду для стягнення боргу з боржника в зв»язку з його несплатою ліквідаційною комісією не можливо.

Закінчення виконавчого провадження із зняттям арештів з майна та передачею виконавчого документа ліквідатору за постановою ДВС вважаю правомірним тільки в випадку перебування боржника в стадії ліквідації в процесі банкрутства. В цьому випадку, на відміну від «добровільної» ліквідації, визначення кола кредиторів, суми й черговості їх вимог, а також дії ліквідатора з продажу майна банкрута та задоволення кредиторських вимог здійснюються під контролем кредиторів та суду, що є гарантією врахування інтересів кредиторів та задоволення їх вимог з майна банкрута.

Частково не згоден з запропонованими Вами варіантами дій стягувача, щоб забезпечити себе від ймовірних недобросовісних дій з боку ліквідаційної комісії (ліквідатора), коли той зіткнувся із закінченням виконавчого провадження через «добровільну» ліквідацію боржника:
- Контролювати дії ліквідаційної комісії (ліквідатора), приймати участь у оцінці майна, правильного розподілу виручених коштів і т.д. стягувач не зможе через відсутність юридичних і фактичних підстав;
- Звернутись до правоохоронних органів з відповідною заявою, контролювати доведення справи до суду, виступити цивільним позивачем у кримінальному провадженні до обвинуваченого – це в наших реаліях настільки неефективні заходи і вірогідність досягнення ними позитивного результату настільки мізерна, що можна назвати їх марною втратою часу;
- Забути, як страшний сон, вирішивши, що варіантів більше немає – нерішучий план.

Вважаю оптимальним і дієвим варіант оскарження в суді постанови ДВС про закінчення виконавчого провадження через перебування боржника в ліквідації на основі правової позиції, викладеної в моїй статті в «Юридичній практиці» і в згаданих у ній постановах ВГСУ.

У випадку прийняття ВГСУ постанови із висновком, протилежним вищевказаним постановам, звернутися до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови з мотивів неоднакового застосування однієї і тієї ж норми права в подібних правовідносинах внаслідок чого прийнято різне за змістом рішення за ст. 111-16 ГПКУ.



Вам сподобалося викладене? Поділіться думкою!
Юридическое бюро Писаренко.
Ведение сложных судебных дел. Налоги. Бизнес-споры.
www.fides.com.ua
Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.
+380 (44) 270 6046
Изменено: 3 года, 6 мес. назад от Юридическое бюро Писаренко.
  • Страница:
  • 1
Время создания страницы: 0.47 секунд