Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов управління архітектурно-будівельного контролю міської ради про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт задоволено. Як основну підставу для звернення до суду у 2018 році позивач надав припис 2012 року, який було винесено інспектором Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в області; цей припис від 2012 року відповідачем було проігноровано. На підставі рішення міської ради 2016 року було створено Управління державного архітектурно-будівельного контролю міської ради, яке подало позов на підставі зазначеного припису 2012 року; оскільки відповідач роками не з’являвся на об’єкт самочинного будівництва і позивач не міг винести та вручити відповідачу новий припис. Перевірки позивачем проводилися; складалися акти тощо; але припису саме від позивача (Управління державного архітектурно-будівельного контролю міської ради) відповідач не отримував.

Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права зокрема у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Наразі (можливо помиляюся) відсутній правовий висновок Верховного Суду з приводу наявності або відсутності у суб`єкта владних повноважень (орган державного архітектурно-будівельного контролю) юридичних підстав подавати позов про знесення самочинного будівництва в межах ст. ст. 38, 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і ст. 376 ЦК України на підставі припису, який було винесено іншим органом, правонаступником якого орган державного архітектурно-будівельного контролю не являється.

ПИТАННЯ: ЧИ Є В ДАНОМУ ВИПАДКУ У ВЕРХОВНОГО СУДУ ПІДСТАВА ДЛЯ СКАСУВАННЯ РІШЕННЯ ОКРУЖНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ ТА ПОСТАНОВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ? ЧИ МАЄ КАСАЦІЙНА СКАРГА ВІДПОВІДАЧА ШАНС НА УСПІХ?

Добрий вечір! Щодо наявності чи відсутності правового висновку Верховного Суду з приводу повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю подавати позов про знесення самочинного будівництва за ст. ст. 38, 41 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" і ст. 376 ЦКУ на підставі припису, винесеного іншим органом, правонаступником якого орган державного архітектурно-будівельного контролю не є, треба шукати відповідну практику Верховного Суду.
Проте, можна припустити, що Верховний Суду відмовить у скасуванні рішення та постанови адміністративних судів у зв’язку з наявністю публічного правонаступництва.
Публічне правонаступництво передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи (ВС від 12.06.2018 №2а-23895/09/1270, від 11.10.2019 р. №812/1408/16 і деякі інші).