Позивач, як ініціатор судового розгляду, зобов’язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов’язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов’язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Європейський суд з прав людини зазначає у своїх рішеннях, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, сторона судового розгляду зобов’язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов’язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосується безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов’язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У рішенні від 26.04.2007 у справі «Олександр Шевченко проти України», ЄСПЛ висловив позицію про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відтак в кожному випадку позивач при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства та виконувати свій обов’язок щодо явки у судове засідання.

Перша неявка у судове засідання позивача за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього слухання, не є підставою для відкладення судового засідання. За ст. 223 ЦПК засідання відкладається лише якщо про свою першу неявку такий позивач повідомив причини, які судом визнано поважними.

Повторна неявка позивача в судове засідання або неповідомлення причини неявки має наслідком залишення судом позовної заяви без розгляду, крім випадку, якщо від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

За змістом ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, а також виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Обов’язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").

Повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштових конвертів свідчить, що судові повістки не вручені з причин, що не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив процесуальні дії.

Аналогічна позиція міститься в Постанові Верховного суду від 15.05.2019 р. №0870/8014/12.

За ч. 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 5 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Правові висновки з цього питання викладені у постановах КЦС ВС від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 522/7428/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 27 березня 2020 року у справі № 522/22303/14-ц.

Так, згідно вимог ч.4 ст. 202 ГПКУ, п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПКУ суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез’явлення не перешкоджає розгляду справи.

Убачається, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду.

Такі положення процесуального закону пов’язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Суд залишає позов без розгляду незалежно від причин повторної неявки позивача, які можуть бути й поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Відтак, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов’язаний з’ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.

За вищевикладених умов, залишення заяви без розгляду, у разі повторної неявки позивача, буде правомірним.

Повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування сторони про час і місце розгляду справи (ВПВС від 12.12.2018 №752/11896/17, від 12.02.2019 №906/142/18).

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 08.11.2018 у справі «Созонов та інші проти України» Суд зазначив, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи. Принцип рівності вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в істотно несприятливе становище у порівнянні з іншою стороною. ЄСПЛ дійшов до висновку, що на національні суди покладено обов’язок з’ясувати, чи були повістки чи інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, зобов’язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів, вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.