Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ВС №372/3192/18 від 25.08.2020 р.).

Відшкодування моральної шкоди не може використовуватися як спосіб збагачення потерпілого, тому розмір стягнення не може перевищувати суму, достатню для розумного задоволення потреб потерпілого.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначаються у ст. 1167 ЦК, зокрема. Так, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Винятками є відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо 1) шкоди завдано каліцтвом, ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування запобіжного заходу, затримання, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Близьким родичам та членам сім’ї належить право на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Така шкода відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст. 1168 ЦК). В цій статті мова йде не про спадкування родичами права на компенсацію моральної шкоди, завданої спадкоємцю, а про стягнення ними шкоди, завданої їм особисто. 

Право на відшкодування моральної шкоди може переходити у порядку спадкування, якщо таке право було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (ст. 1230 ЦК України). За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Моральна шкода завжди є похідною від факту порушення прав та інтересів потерпілого. Моральна шкода не може стягуватися сама по собі, не будучи наслідком порушення права чи інтересу позивача. Іншими словами, якщо право, за захистом якого подано позов, не порушено, то і підстав для відшкодування моральної шкоди (похідна вимога) немає (КЦС ВС від 18.03.2020 №460/2545/17).

Моральна шкода, що не присуджена судом - не успадковується. Якщо позивач помер на стадії розгляду справи про компенсацію йому моральної шкоди справа в частині цієї вимоги підлягає закриттю (ВС КЦС №753/15095/17 від 13.07.2022).

Для замовлення послуг: е-мейл info@fides.com.ua, тел. +38 (044) 270 60 46, +38 (050) 719 10 16.

Для стягнення в суді моральної шкоди необхідне доведення наявності такої шкоди та визначення її грошового еквівалента. За загальним правилом хвилювання, сильні негативні емоції чи обурення від протиправних дій опонента не складають самі по собі моральної шкоди, якщо такі хвилювання чи переживання не становлять собою душевних страждань.

Також за загальним правилом стягнення моральної шкоди може призначатися лише для компенсації завданих страждань, а не для заробітку потерпілого. Тобто стягнення моральної шкоди виконує лише компенсаційну, але не штрафну функцію.

Підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є:

1. факт завдання моральної шкоди позивачу;
2. наявність моральної шкоди;
3. протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;
4. наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та її результатом - моральною шкодою.

Обов’язок доказування зазначених підстав покладається на позивача (ВС КЦС, постанова від 21.10.2020 №312/262/18).

Для доведення факту душевних страждань проводиться судово-психологічна експертиза, об'єктом якої є психічно здорові особи (підозрюваний, засуджений, свідок, потерпілий, позивач, відповідач, малолітні після досягнення п’ятирічного віку), матеріали справи (кримінальне провадження, цивільна справа)

Психологічна експертиза встановлює особливості психічної діяльності та їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки.

Основним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.

У цивільному процесі найпоширенішими психологічними експертизами щодо моральної шкоди є:

• встановлення психологічних ознак факту приниження честі, гідності та ділової репутації, у тому числі юридичної особи;
• встановлення факту заподіяння моральних страждань (моральної шкоди) та грошового розміру їх можливої компенсації.

Предметом судово-психологічної експертизи у справах про відшкодування моральної шкоди є особливості психічної діяльності особи, які мають юридичне значення, а саме:

1) наявність психотравмувальної ситуації для особи (порушення її прав);

2) наявність зв’язку спричинених особі страждань (моральної шкоди) із ситуацією, яка досліджується у справі;

3) науковий підхід до встановлення компенсації у грошовому розмірі за завдані страждання (моральну шкоду).

Орієнтовний перелік питань для проведення психологічної експертизи встановлено п.п. 6.6, 6.9, 6.10 розділу VI Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом МЮУ від 08.10.1998 р. №53/5 (у редакції наказу від 26.12.2012 №1950/5, далі- Інструкція).

Для проведення психологічної експертизи надаються:

1. Підекспертна особа за обов’язкової наявності її згоди;
2. Матеріали (об’єкти), які відбираються з огляду на вік підекспертної особи (медична документація, особова справа, шкільні характеристики і з місця роботи, свідчення співучнів, педагогів, колег, друзів, знайомих, родичів та інших людей, з якими підекспертна особа близько спілкувалася, з відображенням особливостей її розвитку та поведінки, умов життя, оточення, притаманних їй схильностей, захоплень, інтересів, особливостей поведінки у проблемних ситуаціях (конфлікти, покарання, втрати тощо) та емоційного стану в певних обставинах (безпосередньо у момент подій, у час, що передував подіям, а також після їх завершення), щоденники, листи, зразки творчості);
3. Матеріали (об’єкти), які відбираються з огляду на особливості ситуації спричинення моральних страждань для їх ретроспективного дослідження;
4. Матеріали судової справи чи провадження.

Висновок експертного дослідження з використанням комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) часто може бути недопустимим доказом в судових справах.

Так, згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 106 ЦПК учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Висновок експертного дослідження з використанням комп’ютерного поліграфа (детектора брехні) не відповідатиме вимогам закону, якщо експерт, який його проводив, не попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, не входить до Реєстру судових експертів, не має свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта. В указаних випадках висновок з детектора брехні не можна вважати належним та допустимим доказом в розумінні статей 76-80 ЦПК (КЦС ВС №475/793/17 від 25.05.2020 р.).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, ;виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Шкода, завдана громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, підлягає відшкодуванню шляхом її стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку. Розмір відшкодування такої шкоди слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Верховний Суд неодноразово застерігав, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

(ВС від 04.06.2018 у справі №489/2492/17; від 13.06.2018 у справі 468/6863/16; від 04.11.2020 у справі  №201/7621/17).

У постанові від 28.02.2018 №2-1/07 ВС зазначив, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (ВС КЦС №487/6970/20 від 25.05.2022 р.)

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду також враховує Рішення ЄСПЛ і встановлені ним порушення Україною Конвенції, суть позовних вимог, характер діянь кожного з відповідачів, внаслідок яких позивачеві була заподіяна моральна шкода, наслідки цих діянь, причинно-наслідкові зв’язки між діями цих відповідчів і подальшими наслідками таких дій для позивача, його моральні страждання, їх тривалість, а також необхідність забезпечити, наскільки це можливо, restitutio in integrum.

При розгляді справи щодо відшкодування моральної шкоди, завданої державним органом, КЦС ВС у постанові від 17.09.2020 №607/13541/17 зазначив наступне.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦКУ, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК).

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (ст. 4 вказаного Закону).

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 2 ЦК держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Справи про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним арештом, розглядаються за правилами позовного провадження (ВП ВС 08.02.2022 р. №201/10234/20).

Щодо визначення грошової компенсації моральної шкоди, внаслідок військової агресії російської федерації проти України (КЦС ВС від 20.06.2024 216/5657/22).