Інтереси приватного нотаріуса Мармазової О.М. на всіх етапах судового розгляду справи представляли юристи юридичного бюро Писаренка.

В обґрунтування своїх вимог правозахисники приватного нотаріуса Мармазової О.М. в поданій скарзі посилалися на те, що:

По-перше, відповідно до ст. 92 Конституції України, основні обов’язки громадянина визначаються виключно законами України.

По-друге, відповідно до п. “б” ч. 1 ст. 19 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992 року N 13-92 (із змінами і доповненнями), далі – “Декрет”, який має силу закону, встановлено обов’язок громадян подавати в передбачених цим Декретом випадках податковим органам декларації про доходи i витрати.

По-третє, частина 2 ст. 14 Декрету передбачає, що “Оподаткування доходів громадян податковими органами здійснюється на підставі: декларацій громадян про очікуваний (оціночний) у поточному році або про фактично одержані ними протягом року доходи”. Виняток із цього правила містить частина 4 ст. 14 Декрету, яка встановлює, що “Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, щоквартально, у 15-денний строк після закінчення кварталу, подають податковому органу декларації, а після закінчення року – до 1 лютого наступного року”.

По-четверте, підпункт 2 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 року N 1251-XII встановлює, що платники податків зобов”язані: “подавати до державних податкових органів……. відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність ….., пов”язані з обчисленням і сплатою податків і зборів…..”

Таким чином, чинне законодавство України встановлює обов’язок громадян подавати декларацію про доходи тільки у передбачених законами випадках.

Декрет не встановлює обов’язку для приватних нотаріусів, а також осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність, щоквартально подавати декларації про доходи.

Конституція України має найвищу юридичну силу і вона встановлює, що “Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом” (стаття 67 Конституції).

Отже, юристами нотаріуса був зроблений висновок про те, що громадяни (в тому числі приватні нотаріуси) зобов’язані подавати декларацію про доходи щорічно. Відповідно до статей 6, 19 Конституції України органи податкової служби можуть здійснювати свої повноваження лише на підставі та відповідно до Законів України. Оскільки приватний нотаріус не зобов’язаний згідно закону щоквартально подавати декларації про доходи, то у органів податкової служби не було та немає підстав зупиняти операції на її банківському рахунку.

Представники ДПІ скаргу не визнали, вказавши, що згідно доповнень до “Інструкції про прибутковий податок з громадян” приватні нотаріуси також повинні подавати декларації про доходи щоквартально, оскільки відносяться до приватних підприємців.

В заперечення цьому юрист юридичного бюро Писаренка Анатолій Івченко заявив, що приватні нотаріуси не являються суб’єктами підприємницької діяльності, а тому на них не розповсюджується порядок подання декларацій про доходи, встановлений ч. 4 ст. 14 Декрету для суб’єктів підприємницької діяльності.

Суддя Бужак Н.П. Шевченківського районного суду м. Києва розглядала скаргу у відкритому судовому засіданні, і заслухавши пояснення й обґрунтування представників обох сторін, з’ясувавши всі обставини справи прийняла Рішення від 04.07.2000 р. (далі – “Рішення”) про задоволення скарги приватного нотаріуса Марзмазової О.М.

В Рішенні суд зазначив, що Інструкція є підзаконним актом і не може розширювати коло суб’єктів підприємницької діяльності, передбачених законодавством України. Стаття 3 Закону “Про нотаріат” забороняє приватним нотаріусам займатися підприємницькою діяльністю, що вказує на те, що приватний нотаріус не займається даним видом діяльності і на нього не розповсюджується порядок надання декларацій про доходи, як на приватного підприємця.

Вказане вище Рішення оскаржено не було і вступило в законну силу.

В свою чергу, майже через рік, 09 квітня 2001 року Президія Київського міського суду, розглянувши протест заступника Київського міського суду на Рішення, задовольнила цей протест (далі – “Протест”), прийняла Постанову № 44ц-238 Президії Київського міського суду від 09.04.2001 р. (далі – “Постанова”), якою скасувала Рішення та відмовила у задоволенні скарги приватного нотаріуса Марзмазової О.М.

В Постанові було зазначено, що висновок Шевченківського районного суду міста Києва про те, що Інструкція розширює коло суб’єктів підприємницької діяльності і суперечить вимогам Закону України “Про нотаріат”, не можна визнати обґрунтованим, оскільки в даному випадку в Інструкції йде мова про приватних нотаріусах як осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність, а не як про суб’єктів підприємницької діяльності.

Київський міський суд в своїй Постанові розмежував суб’єктів підприємницької діяльності від приватних нотаріусів, означивши останніх як осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність.

Як зазначає президент юридичного бюро Писаренка Олександр Писаренко, з таким твердженням суду можна погодитися, однак суд не звернув увагу на те, що Декретом не встановлено обов’язку щоквартального декларування для осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність, цей обов’язок покладено лише на приватних підприємців.

Наступним кроком в судових баталіях було звернення до Верховного Суду України з касаційною скаргою від 26 липня 2001 р.

В касаційній скарзі було зазначено, по-перше, то, що приватні нотаріуси не є суб’єктами підприємницької діяльності, але є особами, що систематично провадять незалежну професійну діяльність. Декретом не встановлено обов’язку щоквартального декларування для осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність. Декрет не встановлює для приватних нотаріусів та для осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність певних особливих правил щодо декларування доходів, а отже, приватні нотаріуси зобов’язані декларувати свої доходи за правилами, що встановлені для громадян України – один раз на рік.

По-друге, в касаційній скарзі було зазначено те, що в чинному законодавстві має місце колізія між Декретом та Інструкцією. Інструкціясуперечить Декрету, оскільки встановлює для приватних нотаріусів та осіб, що систематично провадять незалежну професійну діяльність (які не є приватними підприємцями), новий обов’язок, який Декретом не передбачений. Ця інструкція не може бути застосована, оскільки вона є підзаконним актом, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, що передбачені законами України, а не підзаконними актами.

05 лютого 2003 р. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі головуючого та сімнадцяти суддів поклала край даному спору і прийняла Ухвалу по справі № 6-2702кс02, якою задовольнила касаційну скаргу приватного нотаріуса Мармазової Олени Миколаївни, а також скасувала Постанову президії Київського міського суду від 09.04.2001 р., і залишила в силі Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.07.2000 р. Дана Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.