Кожен з органів виконує рішення самостійно. ПВ може продати майно боржника, якщо працює швидше ДВС, яка раніше відкрила ВП.

У той же час, практична реалізація зазначеного може порушити права кредиторів на отримання стягнення за судовими рішеннями і пропорційності задоволення їх вимог.

Так, за ст. 46 Закону якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення вимог усіх стягувачів, вона розподіляється між останніми в імперативно встановленій черговості; вимоги наступної черги задовольняються після повного задоволення попередніх; якщо стягнутої суми недостатньо для оплати вимог однієї черги, вони задовольняються пропорційно належної кожному стягувачеві сумі.

Для збалансування і дотримання прав стягувачів діє інститут зведеного провадження.

Забезпечення черговості і пропорційності виплат при виконанні декількох рішень про стягнення коштів з одного боржника досягається саме в зведеному провадженні.
Якщо майно автономно продано приватним виконавцем і за виручену суму виконано судове рішення одному стягувачу, а інші в зведеному провадженні ДВС залишилися ні з чим або з набагато меншою сумою, це порушує їхні інтереси.

До недопущення такої ситуації приватного виконавця закликає Закон «Про органи і особи, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів».

За ст. 4 цього закону діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів пропорційності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; приватний виконавець повинен здійснювати діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб.
За ст. 5 Закону приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, крім випадків, передбачених цим законом.

За ст. 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу приватним виконавцем без прийняття до виконання, якщо не підлягає виконанню приватним виконавцем, або пред’явлений не по підвідомчості.
Використовуючи аналогію цих норм Закону в комплексі зі статтею 30, можна прийти до висновку про неможливість ПВ виконувати рішення про стягнення коштів з того ж боржника, щодо якого є раніше відкрите ДВС перше ВП.

Так само як на співіснування «паралельних» виконавчих проваджень в державній виконавчій службі і приватного виконавця. Також не встановлено прямого обов’язку приватного виконавця передавати виконавче провадження в ДВС для об’єднання в зведене і заборони на звернення стягнення на майно боржника приватним виконавцем при наявності раніше відкритого в ДВС виконавчого провадження.

Тому, якщо приватним виконавцем накладено стягнення на все майно боржника і виконано рішення одному кредитору, стягувачі по зведеному прповадженню ДВС залишаться без задоволення. Відібрати у кредитора отримане в рамках завершальної стадії судового провадження вже неможливо.

У постанові Верховного Суду №660/612/16-ц від 2018 р., в якому хоча і не розглядалося питання про порядок взаємодії ДВС і ПВ при стягненні з одного боржника, але розглядалася скарга на дії ДВС у зведеному виконавчому провадженні, Верховний суд прийшов до висновку, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень і юрисдикцій, в яких вони прийняті, і кількості стягувачів.

Верховний Суд вказав, що «відповідно до ст. 30 Закону виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем в рамках зведеного виконавчого провадження; Аналогічні вимоги містить Інструкція про організацію примусового виконання рішень і поширюється на випадки відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій приватним виконавцем. Існує тільки одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного провадження – наявність підстав для завершення виконавчого провадження. Правом виведення виконавчого документа зі зведеного провадження наділений тільки державний чи приватний виконавець, на виконанні якого перебуває зведене виконавче провадження, про що приймається відповідна постанова. Суд такими повноваженнями не наділений».

Але ясності в порядок взаємодії між державною виконавчою службою та приватним виконавцем, якщо ними відкриті «паралельні» виконавчі провадження, не внесено.

Залишається відкритим питання як діяти різним органам, у яких на виконанні різні рішення, щоб вони з’єдналися в одне виконавче провадження?

Висновки Верховного суду, на мій погляд, суперечать один одному у випадку, якщо в ДВС і ПВ одночасно є зведені ВП.

З одного боку – правило існування одного виконавчого провадження.

З іншого – вивести виконавчий документ зі зведеного ВП може відповідний виконавець власною постановою виключно за наявності підстав для завершення ВП. Оскільки наявність «паралельних» ВП не є підставою для завершення одного з них, то при одночасній наявності зведених ВП у ДВС і ПВ жоден з них не віддасть виконавчий документ з «свого» ВП.

Проблема підлягає врегулюванню законодавством, як мінімум, в питаннях:

1) Встановлення обов’язку приватного виконавця повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, якщо в базі виконавчих проваджень міститься провадження про стягнення з того ж боржника, відкрите ДВС;
2) Встановлення обов’язку приватного виконавця передати виконавче провадження до органу ДВС, що раніше почала примусове стягнення з того ж боржника, для приєднання в зведене провадження;
3) Встановлення правила одного виконавчого провадження та порядку взаємодії між різними приватними виконавцями і органами ДВС в разі відкриття одним із них першого в часі виконавчого провадження щодо боржника і звернення інших стягувачів до інших з них пізніше про стягнення з того ж боржника.

Відповіді на запити: Державна виконавча служба або приватний виконавець. Хто виконує рішення? Примусове стягнення із одного боржника. Професійні послуги адвоката в виконавчому провадженні. Київ.